Україна: відмова від демократії

В.Нестеров,

Комуніст,

25.05.05

Останніми днями стало очевидно, що режим взяв курс на згортання останніх залишків демократії в країні.

На початку травня в інтерв`ю Першому каналу Національного телебачення Віктор Ющенко, по суті, відмовився від конституційної реформи. Президент, котрий зміг стати таким лише завдяки пакетній угоді, яка передбачала разом із реформою проведення "третього" туру президентських виборів, висловив думку, що політичні сили можуть висунути ініціативи щодо сумнівності змісту і процедури внесення змін до Конституції України.

Якої довжини в людини ноги

"Коли за Конституцію голосується пакетом за багато чого, що не відоме нації, я переконаний: це другий крок, котрий не є коректним щодо позиції 48 мільйонів людей, — відзначив гарант. — 3 Конституцією, з правами людини так не роблять. Якщо ми поважаємо націю і її Основний Закон, то з законом так не працюють, і тому це — сумнівно легітимний процес". Ющенко підкреслив, що сам він, "безумовно", не буде вносити такі ініціативи "заради суспільного спокою". Однак його "не дуже здивує, якщо ці ініціативи з`являться на рівні політичних сил". Президент також дозволив собі стверджувати, що голосування відбулося в момент, коли всі, мовляв, чекали провокацій і навіть початку громадянської війни.

Не будемо говорити тут про те, чому президент, який претендує після заклику до "канонізації" князя Романа Мстиславовича на лаври першого історика країни, не знає, скільки населення в Україні. Не будемо також займатися припущеннями на кшталт того, що відмова Ющенка від реформи — це капітуляція перед "авторитарною" Юлією Володимирівною. Адже якщо це так, тоді Ющенко сам собі щось викопати вирішив. Не будемо також натякати на те, що Віктору Андрійовичу в дні захоплення влади "оранжевими" було відомо з першоджерела, що ніякої "громадянської війни" бути не могло. Леонід Кучма в ті дні думав лише про одне — як зберегти себе і свою "сім`ю". У будь-якому разі, не про "війну".

Краще згадаймо про американського президента Авраама Лінкольна. Коли у Лінкольна запитали, якої довжини повинні бути в людини ноги, він тут же відповів: такої, щоб вони діставали до землі. Відкритий виступ українського президента проти демократії говорить, гадаю, про те, що його ноги, як і ноги його режиму в цілому, до землі не дістають. Не встигнувши сформуватися, режим завис у безповітряному просторі нездійсненних обіцянок, некомпетентності і внутрішніх чвар. Звідси народилася ідея хрестового походу проти демократії. Навіть у тому куцому її вигляді, як вона існувала під час президентства Леоніда Кучми.

Юріїв день Олександра Мороза

Найближчий союзник Віктора Ющенка лідер соціалістів Олександр Мороз у шоку. Після Всеукраїнської наради депутатів усіх рівнів, на якій з різкою критикою реформи виступила Тимошенко, головний соціаліст, через свою стару звичку, ще намагався видавати чорне за біле. В інтерв`ю сайту "Товариш" 4 травня Мороз говорив: "У мене немає підстав не вірити Президенту, оскільки ми з ним працюємо в нормальному контакті і відверто обговорюємо будь-які питання, котрі можуть викликати хоч якісь протиріччя. З моменту підписання договору про співробітництво перед другим туром президентських виборів між Віктором Андрійовичем і мною, він завжди підкреслював, що ця угода виконуватиметься в повному обсязі. Тут якраз усе в порядку".

Однак уже наступного дня Олександру Олександровичу довелося говорити зовсім інше: "Підтримка Ющенком політичної реформи була умовою підтримки соціалістами його кандидатури , — сказав Мороз. "Це відображено в угоді, і тут не йдеться про якийсь шантаж... А сьогодні висувати аргументи, що, мовляв, бачте, були ризики громадянської війни, і тому ми могли, уникаючи її, піти на такі кроки, — це не коректно з усіх точок зору. Вони не витримують ніякої критики", — додав лідер соціалістів.

Мабуть, забув Мороз власні слова: "Перш, ніж командувати, навчися підкорятися". Спробував командувати Ющенком і його оточенням, і одержав закономірний результат. Тепер чи то про перехід в опозицію треба думати, чи то зробити вигляд, що нічого не сталося, і з олімпійським спокоєм чекати, поки Ющенко надумає скасувати мораторій на купівлю-продаж землі. Словом, ось тобі, Олександре Олександровичу, і "Юріїв день".

Повторення пройденого

Зрозуміло, нічого іншого від умовно "нової" влади, котра має ту ж соціально-класову природу, що й стара, чекати не доводилося. Курс Ющенка зводиться до зміцнення створеною Кучмою централізованої і моноцентричної системи влади. Про те, що така система виявляється, в кінцевому рахунку, нежиттєздатною і приводить до кризи, думати не хочеться. Це в Кучми вона привела до кризи, а у нас вийде, — приблизно таким, мабуть, хід думок її апологетів.

Але й недооцінювати їх не можна. Соціальна демагогія і популізм, показушні арешти й порушення кримінальних справ проти справді винних у розкраданні народного багатства представників колишнього режиму здатні забезпечити не тільки бажаний результат завершення парламентських виборів 2006 року, а й президентських у 2010 році.

Результат на виборах, але не демократію, і тим більше не результат в економіці. Адже демократія потрібна не для того, щоб ретельно виголені й випущені люди в дорогих костюмах говорили про неї, сердешну, на світських раутах і під час зустрічей з високими іноземними гостями. Демократія, навіть якщо вона буржуазна (а про інше говорити сьогодні не доводиться), — це інструмент примусу держави до відповідальності перед суспільством. Інструмент, який змушує владу, котру уособлює собою держава, виконувати хоча б частину своїх передвиборних обіцянок.

Але оскільки виконувати обіцянки не хочеться, остільки не потрібна й демократія. Чому не хочеться? Наприклад, розділити бізнес і владу? До влади в Україні прийшла велика компрадорська буржуазія. Поки що вона знаходиться в тимчасовому союзі з буржуазією дрібнішою. Тобто тими соціальними верствами, інтереси яких виражає Соціалістична партія на чолі з Олександром Морозом. Останнім демократія в її буржуазному розумінні ще потрібна. В основному для того, щоб політичними засобами створити можливості для "підростання" дрібної буржуазії в середню й велику.

Але саме це абсолютно не потрібне тим, хто вже "підріс" — найближчому оточенню Ющенка, яке склало нову "сім`ю". Тому не потрібна й демократія. Нащадок останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського, якщо вірити одному досліднику генеалогічного дерева президента, виявився зовсім не таким волелюбним, як його предок. А з часом, коли режим зміцніє, не потрібен буде й союз. Замість союзу почнеться, як і в "розвинутих" країнах, інше — придушення дрібної буржуазії. Отже, і соціалістів. Є ще одна обставина, котра змушує нову сім ю до союзницьких відносин із соціалістами. Мороз потрібен для того, щоб допомогти великим компрадорам витіснити на узбіччя політичного життя суспільства тих, хто виражає об`єктивні інтереси працівників найманої праці, — комуністів. Після цього він стане не потрібним.

Інерційна соціальна психологія розорених дрібних буржуа буде змушувати їх голосувати на виборах за партію Мороза. Сам Мороз продовжить творчі пошуки в сфері "євросоціалізму" на українському ґрунті. Попередники в нього тут були. Наприклад, соцінтернівець Леопольд Сенгор із Сенегалу намагався перенести цей "соціалізм" на африканський ґрунт. Тому сумнівів бути не може: результат у Мороза вийде точно такий же, як у Сенгора.

Ви скажете: а як же Захід? Адже там тільки те й роблять, що говорять про необхідність демократичних перетворень. Так, говорять, але що при цьому мають на увазі? На Заході живуть надзвичайні формалісти, і коли на паркані написане слово "демократія", Захід автоматично любить усе, що знаходиться за цим парканом. Тим більше, що господарі території за парканом суворо виконують усі вказівки Заходу щодо геополітичної частини.

Безвідповідальність і ліберальний фундаменталізм

Ну, а як з економікою? Еліта, яка становить сучасну Україну, з`явилася і стала елітою за рахунок усвідомленого знищення, розкрадання і руйнування власної країни. Чому усвідомленого? Хто не хотів займатися грабежом і розкраданням, той в еліту просто не міг потрапити. За визначенням. Хтось, згадуючи "Воскресіння" Льва Толстого, може сказати: адже людина може морально відродитися. Тим більше, у такий епохальний для своєї Батьківщини момент. Відповісти можна просто: деяким людям моральне відродження доступне, соціальній верстві — ні. Окремо взятий вовк може бути другом людини. Але щоб усі вовки!? Тому усвідомити свою відповідальність перед народом і країною нинішня еліта не може.

Безвідповідальність нинішньої еліти доповнюється її ліберальним фундаменталізмом. Ліберальний фундаменталіст — це людина, яка ліберальні принципи доводить до абсурду, до самозаперечення. Тоді, служачи великому бізнесу як втіленню власності і будучи його складовою частиною, ці політики приходять до заперечення права власності всіх, крім цього великого бізнесу.

За підсумками перших 100 днів нового президента вже можна судити, до чого приводить така лінія в економіці. За даними Держкомстату, за перші три місяці року ВВП збільшився на 5,4%, тоді як у 2004 році цей показник за той же період складав 10,8%. "Зміцнення" курсу гривні супроводжується зростанням цін. Доларові заощадження громадян значно "полегшали". Мінекономіки передбачає скорочення в цьому році у два з лишком рази позитивного зовнішньоторговельного сальдо. І є всі підстави думати, що це лише початок великого шляху в безодню нової соціально-економічної кризи. і

Експонати для палеонтологів Можна припустити, що його наступ буде рішуче прискорений розбратом всередині еліти, що набирає обертів з кожним днем. Річ у тім, що мета, яка стоїть перед нинішньою владою, — заробляння грошей — не об`єднує, а роз`єднує. Якби Ющенко і Тимошенко будували, припустімо, соціалізм, вони, можливо, залишилися б разом надовго. Тому що будівництво соціалізму виключає одержання додаткової вартості. Але коли мета така, як у них, вона їх роз`єднує і робить конкурентами. З конкуренцією у світі капіталу, самі знаєте, як принципово. Набагато принциповіше, ніж з виживанням видів у Дарвіна.

Уже сьогодні неозброєним оком видно кандидатів в експонати для палеонтологів майбутнього. Один міністр змушений був зізнатися, що "університетів він не закінчував". Та й "пажеського корпусу" у нього не було. І ясно, хто змусив його зізнатися. Другий міністр раптом перетворився на "головного песиміста" країни і всюди розповідає про помилки уряду і невтішні прогнози на майбутнє. І в цьому випадку зрозуміло, звідки вітер дме. Ще один шанований державний діяч намагається запевнити Москву в тому, що у відносинах Росії з Україною всі буде "о`кей", тоді як глава держави в західних столицях доводить абсолютно протилежне. І т.д. і т.ін. Новий режим швидко рухається до колапсу.