Помаранчева революція виглядатиме репетицією

2000 (20-26.05.05),

20.05.05

Ми будемо колонією на задвірках держави Європа, як були колонією на задвірках Російської імперії. Попри всі теперішні благі наміри. І якщо б навіть колись якийсь українець став президентом Європи (чи Європейського Союзу), то від того Україні користі буде не більше, аніж від того, що українці Хрущов та Брежнєв очолювали Радянський Союз.

Відкритий лист до Президента України Віктора Андрійовича Ющенка

Шановний Вікторе Андрійовичу! Така форма звертання, як відкритий лист, залишилась чи не єдиним засобом достукатись до Вас. Сумніваюсь, що Ви цього листа прочитаєте і прореагуєте, мабуть, так як Кучма, тобто ніяк, на мого відкритого листа до нього, який друкувався у тернопільській обласній газеті «Свобода» (№32 від 01.04.2003 р.), в якому я ставив йому гострі запитання.

Я став на шлях протесту проти невдалої української влади задовго до помаранчевої революції. І незважаючи на те, що є державним службовцем, агітував за Вас всупереч тодішній владі на зборах та мітингах і, звичайно, усі дні революції був у Києві (на Майдані та інших центральних гарячих точках), а також за дорученням Бережанського штабу в останні її дні, хоча ніхто не знав, що вони останні, був керівником районної групи. Гадаю, маю моральне право критично оцінити деякі аспекти Вашої діяльності, адже оті прості люди, які прислухались до мене, питають тепер, чому так, а не інакше? І якщо Ви хочете, відслуживши на президентському посту трохи більше ста днів, краще зрозуміти самого себе, свої дії, а також народ, то, будь ласка, прислухайтесь до зауважень такого, як я, сільського голови, яких по Україні тисячі і які по причині свого найнижчого розташування на керівній державній драбині по суті виконують чорнову роботу, перебувають у гущі народній, а не по віддалених білих домах.

Звичайно, зважаючи на те, що Ви цього не будете читати, я міг би промовчати, але вважаю, що в даній ситуації краще сказати, аніж змовчати.

Означу кілька проблем, про які буду вести мову: кадрова політика, партійне життя, адміністративно-територіальна реформа, зовнішня політика.

Перше питання: чому народ, звісно, не весь, а певна його активна частина, в моїй місцевості Бережанщина, що на Тернопільщині, розчаровується хоч і повільно, але поступово (про це також свідчать дані соцопитувань) у Ющенкові? Та тому, що висока планка революції, революційний максималізм, Ваші майданні постулати не зовсім так виконуються. Приїдьте інкогніто і запитайте пересічного, середньостатистичного громадянина, що змінилось. І почуєте, що нічого, хіба зарплати і пенсії збільшились, а за ними й ціни, а решта залишилося без змін: влада стара перефарбувалась, попереходили тільки з кабінетів в кабінети для замилювання очей, а при кориті державному зостались, хіба що Ющенко змінився.

Та, мабуть, вони помиляються — не Ющенко, а Президент в Україні змінився. Хоча, хто знає, може, і Ющенко змінився: революційно не втілюючи революційних настроїв тих, хто відстоював його прихід і прагнув правдивих змін для України. Бо якщо є слово, то має бути діло відповідно до слова, а не красиві декларації. Ми вже наслухалися за десятирічку від Кучми декларацій про проблеми, які були в Україні. Він, маючи величезну повноту влади, тільки те й робив, що окреслював проблеми, які й не думав вирішувати. І чим закінчилось це для нього, ми знаємо. Хай Вас Бог милує від кучмівського штибу.

Але якщо ми в четвер по телебаченню чуємо Ваше щире запевняння, що ніхто із заступників голів адміністрацій не буде призначений на посаду голови адміністрації, а на наступний день, у п'ятницю, своїм розчерком пера Ви призначаєте, наприклад, головою Бережанської райдержадміністрації В.Зінчука, який у кучмівські роки був у заступниках, а також приймав пасивну участь у помаранчевій революції, відсидівши у кріслі заступника голови РДА.

І це при тому, що ми, знаючи наміри Стойка про його призначення, проводили в рай- та обласних центрах мітинги про недопустимість призначення, а після призначення — про недовіру і щоразу після мітингів, пікетів надсилали на Ваше ім'я резолюції. Та все залишилось без змін! То про яке дотримання Вами Ваших ідейних постулатів йде мова? Чомусь вкотре пригадується древній вислів: революції придумують романтики, здійснюють такі, як я і мої побратими (що їздили у Київ не на екскурсію, а відстоювати ідеї революції), а користуються її плодами негідники.

І ми це спостерігаємо і на районних, і на обласних, і на київському рівнях. Завдяки тому, що Ви недотягуєте багатьох кадрових речей, а лиш аморфно заявляючи, що десь там невідомо де теоретично могло статися якесь не таке, помилкове кадрове призначення, і знову ж таки, не збираючись ні вишукувати ті кадрові помилки, ні їх виправляти.

Питання друге: голова Тернопільської облдержадміністрації І.Стойко. Голови обласних адміністрацій — це також Ваше обличчя. І їхні дії чи бездіяльність теж впливають на Ваш авторитет і Ваш рейтинг. Вражає його вперте стійке бажання не помічати Ваших спільних з Тимошенко та Морозом рекомендацій, висловлених в листі від 9 лютого головам ОДА щодо дотримання квот при розподілі посад, — четверта частина представникам «Батьківщини», шоста — представникам партії Мороза. Серед призначених керівників районів немає представників «Батьківщини» та Соціалістичної партії, зате багато уваги приділено представникам керованого ним НРУ. Стойку це байдуже, він думає тільки про власні вузькоамбіційні, вузькопартійні інтереси, а не про Ваш авторитет. То хто в області нагнітає ситуацію і розколює прихильників ідеї Майдану?

Громадськістю Бережанщини у лютому— березні проведено чотири мітинги та два пікети проти призначення в районі представників старої влади на керівні посади із направленням на Вашу адресу резолюцій, які в кінцевому результаті для учасників акцій завершились безрезультатно через Вашу поблажливість та упертість Стойка. Після одного з велелюдних як для Бережанщини мітингів, де було біля півтори тисячі громадян, я як обраний тим Майданом голова громадського комітету «За чесну владу» підписую резолюції і зі своїм побратимом відвожу до пана Стойка, та на особистому у нього прийомі чую таку його думку: «Те, що відбувається тепер у Хмельницьку (громадські протести проти призначення голови ОДА, які Вами враховані) та інших місцях, є тероризмом проти Ющенка». То така позиція голови Тернопільської обладміністрації, м'яко кажучи, незрозуміла.

Як і дивним є його немайданне твердження про районний мітинг протесту: «Так, як вважає тисяча чоловік, ще не означає, що так само вважає двадцять тисяч чоловік». Таке враження, ніби ти побував не після помаранчевої революції у кабінеті голови обласної адміністрації, а в часи кучмівського режиму, і з тобою розмовляє не керівник обласного осередку поважної партії та голова області, а якийсь януківець.

Вони, януківці, також стверджували, що київський Майдан — це ще не вся Україна, от тільки не врахували, що то найактивніша, наймобілізаційніша, найвпливовіша частина суспільства, яка здатна не тільки на найрадикальніші дії заради України, але й на певну недовіру Ющенкові через таких Ваших ставлеників, як Стойко, та інших.

Невдовзі після виборів 2002 року, коли тільки був сформований парламент, після першої зустрічі народного депутата Стойка з виборцями Бережанщини я в нашій скромній сільській «Шибалинській газеті» (№2 від 21 червня 2002 року) наважився надрукувати його виступ, який не друкували ні обласні, ні районна газети з його різкими висловлюваннями проти Кучми, де у передмові я писав: «Ми за СТОЙКА І. М. в депутати до Верховної Ради голосували. По суті не знаючи його, а лиш вірячи авторитету ЮЩЕНКА. Чим є насправді пан Стойко державним мужем чи демагогом — покаже час».

І час показав і на пікеті, який проводили представники дев'яти районів під Тернопільською ОДА в березні супроти його кадрової політики, і на особистих у нього прийомах: він вміє уважно слухати і водночас навдивовиж уважно не чути співрозмовників, тому, мабуть, недарма на одному із транспарантів пікетувальники написали «Пережили Бойка, переживемо й Стойка!»

Він не державний муж, він вузькопартійний і надто амбіційний лідер. А коли ми у Бережанах пікетували представлення ним В.Зінчука, довголітнього прикучмівського заступника голови РДА, на посаду голови Бережанської райадміністрації, люди перекрили йому дорогу, а я від їхнього імені запитав його, чому він не прислухається до резолюцій мітингів та пікетів, до вимог та побажань народу.

На що пан Стойко, показавши рукою на людей, які перед ним стояли, шокуючи, мовив: «А хіба це народ!?» Тому, Вікторе Андрійовичу, задумайтеся над своєю кадровою політикою чи серйозними промахами своєї кадрової політики. І не тільки декларуйте можливі кадрові помилки, але й виправляйте їх, якщо Вам небайдужий Ваш рейтинг, бо в іншому випадку він впаде до рівня кучмопрезидентського. Не розчаровуйте своїх активних, революційних прихильників. Думайте, кого Ви нам пропихаєте в депутати (Стойко не спішить розставатись з депутатством) і кого призначаєте на посади, бо одне діло мікрофони в Верховній Раді рвати, а інше — областю керувати.

Третє питання: продовження прикучмівської круговерті зі зверненнями громадян. Ми їх відправляємо на Ваше ім'я чи ім'я прем'єра в Київ, а вони або десь губляться, і немає ні слуху ні духу, або повертаються на розгляд і вирішення до тих, проти кого ми писали. Наприклад, відписують з Секретаріату: «Ваш лист... одержано і, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», направлено 19.03.2005 року за №41-П-028738/19 до Тернопільської ОДА на розгляд і для повідомлення Вас про наслідки розгляду». Або: «Ваш лист... розглянуто. Голові Тернопільської ОДА Стойку І.М.21.03.2005 за №41-П-028738/19 доручено врахувати в роботі Ваше звернення».

Вікторе Андрійовичу, ну що він врахує і що розгляне, коли там писалось проти його кадрових дій? Хіба візьме до уваги, що потрібно помститися такому-то, який пише куди не слід вище голови ОДА.

Питання четверте: розчарування у створюваній партії влади «Народний Союз «Наша Україна». Ще до виборів президента я як позапартійний на зборах та мітингах агітував партійних та позапартійних до вступу у майбутню народну партію Ющенка. І що ж ми тепер бачимо — це не народна, а провладна партія радянського штибу із вираженим демократичним централізмом, із аморфною ідеологією, основний принцип якої, — підтримка президентської політики. Народна партія мала створюватись на Майдані і з народу. Ми ж бачимо дерево, яке росте зверху вниз, протиприродно, не по-народному, а по-адміністративному. З Вашого благословення провладну партійну нішу СДПУ(О) починає займати Ваш «Народний Союз «Наша Україна», чим, власне, і відштовхує людей. Туди спішать вступити всі перефарбовані провладні фарисеї. І вони там будуть. Але нас там не буде.

Питання п'яте: адміністративно-територіальна реформа. Тернопільська обласна газета «Свобода» у кучмівські часи, 28.01.2003 р., надрукувала мою статтю «Не лукавте, політики, з адмінреформою». Повторюю також Вам — не лукавте. У чому лукавство? У тому, що попри щире бажання допомогти селам, містам, Ви не знаєте, як це зробити, а від того топчетесь на місці. За відомим принципом: хочеться як краще, а виходить як завжди.

Вікторе Андрійовичу, нам не така адміністративно-територіальна реформа потрібна. Нам потрібна воля на землю, надра, ліси, воду, орендну плату за користування землею під дороги державного значення, під магістральні газопроводи тощо. І ми собі самі дамо раду, заробимо на себе. Бо що з того громадянам Шибалинської територіальної громади, якщо до сільської ради приєднають ще два чи десять сіл? Адже села все одно залишаться на своїх місцях зі своїми проблемами плюс по забутих селах поскорочують сільради.

Читаючи проект закону та слухаючи міністра Безсмертного, я не вірю в те, що від такого адміністрування зменшиться кількість бюрократів, їх стане більше, і вони «в ім'я народу» будуть ще більше викаблучуватись.

Як і не вірю, що від пропонованого перемальовування карт стане жити краще. На жаль, це теперішнє всеукраїнське квітневе зібрання у Києві з питання місцевого самоврядування, де Ви виступали, нагадує подібні зібрання з присутністю Кучми, наприклад в Судаку. Це повтор, це матриця, це не вирішення проблеми, а її забалакування.

А тому пригадується цьогорічна березнева зустріч та розмова із Степаном Хмарою (ми намагались через нього «достукатись» до Ваших кадрових промахів), під час якої він нам сказав, що «для того, щоб в Україні навести порядок, потрібна ще не одна революція». І тим він дещо підтверджує те, що я раніше писав у статті про 2014 рік у «Тернополі вечірньому» (№9). Ми, низи, територіальні громади, вже ситі упродовж усіх років незалежності деклараціями. Якщо ми не матимемо прав і волі, то народ повстане, і тоді, Вікторе Андрійовичу, помаранчева революція виглядатиме репетицією.

І найважливіше питання: вступ у Євросоюз. Не знаю, що Вами керує, але вважаю, що це вкрай помилкове рішення. Я усі дні помаранчевої революції на Майдані слухав Ваші промови і не чув тих слів, які Ви осмілились відкрито заявити на інавгурації, — про вступ у Євросоюз. Якщо це станеться, то це буде для майбутнього незалежної України катастрофою не меншою, аніж крок Хмельницького у єднанні з Московщиною. Чи Ви хочете, щоб якийсь майбутній поет через років сто написав про Вас, як Шевченко про Хмельницького: «Як би то ти, Богдане п'яний, встав та й на Переяслав глянув...»? Ми будемо колонією на задвірках держави Європа, як були колонією на задвірках Російської імперії. Попри всі теперішні благі наміри. І якщо б навіть колись якийсь українець став президентом Європи (чи Європейського Союзу), то від того Україні користі буде не більше, аніж від того, що українці Хрущов та Брежнєв очолювали Радянський Союз.

Ніби на підтвердження моїх слів німець, що в ці Великодні свята гостював у моїй хаті, в присутності двох американців сказав про Євросоюз: «Ніхто ще точно не знає, що це буде. Але якщо це будуть Штати Європи, то туди легко буде увійти, але дуже важко вийти». Будьмо обачнішими, бо Євросоюз поступово, але помітно трансформується в державу. Щоб бути у міждержавному союзі, достатньо підписати, ратифікувати угоду. Але якщо сьогодні приймається Конституція Європи, то це вже елемент державності, а завтра... армія, поліція, комітет державної безпеки...

Що для Вас важливіше — незалежність України чи держава Європа? Мабуть, на Європу необхідно дивитись очами націоналіста, а не глобаліста, як, здається, робите Ви.

З Європою потрібно дружити, але у жодному разі не можна на вівтар цієї дружби класти державність та незалежність України.