Ринковий фундаменталізм у філософсько-телевізійному інтер'єрі

Олег СЕЛЮК,

Свобода (24-30.05.05),

24.05.05

Справді, коли влада демонструє абсолютну зневагу і байдужість до такого без перебільшення важливого органу інформаційного суспільства, як Нацрада, а також до Інституту філософії НАНУ, де Кабмін вирішив нарешті надати притулок гнаним працівникам цієї наглядової структури, водночас піддавши горезвісному «уплотнєнію» філософів, це спонукає до роздумів.

Поневіряння Нацради з питань телебачення і радіомовлення, що була змушена за 10 років свого існування сім разів кочувати різними спорудами столиці і нині стала жертвою того, що за часів раннього більшовизму називалося «уплотнєніє» (яскраві описи цього процесу читайте в Зощенка і Булгакова), змушує згадати невмирущу статтю вождя світового пролетаріату «Маленька картинка для з'ясування великих питань».

Справді, коли влада демонструє абсолютну зневагу і байдужість до такого без перебільшення важливого органу інформаційного суспільства (сподіваємось, що Україна таки стане суттєвим елементом глобального інформаційного простору), як Нацрада, а також до Інституту філософії НАНУ, де Кабмін вирішив нарешті надати притулок гнаним працівникам цієї наглядової структури, водночас піддавши горезвісному «уплотнєнію» філософів, це спонукає до роздумів.

Той чи інший крок влади, як правило, є не ізольованою дією, а вчинком, що засвідчує наявність у неї, у влади, якоїсь ідеології і психології. Причому ці реальні базові вартості, на яких грунтуються вчинки, можуть суттєво відрізнятися від публічно декларованих.

Поки що, за винятком передвиборних дискусій, нова влада не оприлюднювала своїх програм, якщо не вважати такою дещо поетичну візію розвитку України в Юлії Тимошенко під час її прем'єрської інавгурації. Але не забуваймо, що суттю будь-якої влади є те, що вона робить, а не те, що розповідає про себе.

Отже, щоб зрозуміти підґрунтя цього конфлікту влади з гуманітарною інтелігенцією (поки що, слава Богу, латентного), необхідно визначити культурно-історичну природу нинішньої керівної верхівки України.

Насамперед, це означає з'ясувати, яке кредо реально сповідує нинішня державна еліта, яка система цінностей функціонує в її свідомості, себто трохи зануритись у практичне застосування цілої науки, котре створили несимпатичні новій владі філософи і назвали аксіологією — наукою про цінності. Звісно, не про ті цінності, якими керувало і нині керує ДУСя (Державне управління справами) і якими оперують у публічних виступах фінансист Пинзеник та економіст Терьохін. Йдеться про цінності інтелектуальні, естетичні, моральні. Звичайно, людині з психологією технократа дуже важко збагнути, що між матеріальним і ідеальним існує важливий, суттєвий, але прихований, сказати б, інтимний зв'язок. Технократизм розглядає як щось гідне уваги лише те, що вписується в прості, очевидні схеми, в даному разі — схеми ліберально-ринкового фундаменталізму, коли на погляд деяких провідних членів уряду і оточення нашого Президента все повинно самофінансуватися і давати прибуток та наповнювати бюджет. Усе інше — в кращому разі зайве, у гіршому — шкідливе. Ідеалом є негайний наочний результат, який можна вимірювати тут і тепер. Дивно, що в найбільш карикатурних формах такий технократичний антикультур-ний і антигуманітарний прагматизм проявляється саме в гуманітарного віце-прем'єра Миколи Томенка. Між іншим, його спроби економити на гуманітарних інститутах НАНУ, небажання фінансувати деякі вкрай потрібні в окремих регіонах країни державні ЗМІ, відсутність елементарної уваги до умов роботи Національної ради з телебачення і радіомовлення є показником певних глибинних особливостей мислення цього діяча. Йдеться про фундаментальне нерозуміння феномену культури і відсутність підходу до культурної політики як національної стратегії, розрахованої на століття.

Над нинішньою владою, як і над попередньою, тяжіє комплекс тимчасовості, що спонукає до реакції лише на скороминуще, до обмеження перспективи одним днем, точніше, до найближчих виборів, а там, як кажуть наші стратегічні партнери на сході, хоч трава не рости. Відомий соціолог Євген Головаха саме через цей комплекс назвав попередню владу «моментократією». Чимало фахівців критикують нинішню владу якраз за відсутність стратегії в усіх сферах.

Так, деякі нинішні провідники у глибині душі зневажають культурно-гуманітарну царину тому, що вона не виробляє одягу, взуття і харчів. Так. Бо культура «виробляє» людину і націю.

Той чи інший тип людської особистості, тип людської спільноти, духовності, менталітет доби є продуктом культури. Вона, культура, повертає вкладене в неї дуже повільно, але зміни, що вона здійснює, є фундаментальними, такими, що часом радикально змінюють характер цілої нації. Наприклад, до XIX ст. німці сприймалися іншими націями Європи як народ романтичний, мрійливий, сентиментальний, позбавлений здорового прагматизму, а вже в XIX ст. перед Європою постали зовсім інші німці — педантичні, добре організовані, зразково пунктуальні. Але для того, щоб цей народ міг пройти шлях від ситуації, описаної Генріхом Гейне:

«Французам і руським належить земля,

Море британцям покірне,

Зате у надхмарному царстві мрій

Панування німців безспірне» —

до послідовного прагматизму і конструктивності, потрібна була багаторічна напружена, хоча й непомітна, робота німецької культури.

Так, культура віддає не так швидко, як хотілося б Миколі Томенку, але як же багато вона віддає! Власне, це розумів ще великий Езоп з його байкою про левицю і самицю щура. Остання дорікала левиці, що та народжує лише одного нащадка, тоді як щури — дуже багато. «Так, — відповіла левиця. — Але я народжую лева!..» Про що це я? Гуманітарний віце-прем'єр заклопотаний безліччю серйозних справ, одне лише «Євробачення» чого варте, а я тут лізу з якимись байками і артефактами історії культури. Пан віце-прем'єр не має часу на такі дурниці, він дуже поспішає, бо цейтнот. А мої пропозиції — коли то все буде? Тут дай Боже пережити парламентські вибори 2006 року. От якби щось, що можна зробити нашвидку і побачити результат, бажано протягом власної каденції...

Ще один історичний курйоз, останній. Коли якийсь маршал Франції вирішив біля своєї резиденції в Північній Африці розбити алею, ад'ютант зауважив, що в цьому кліматі дерева зростуть лише за 50 років. «У такому разі треба починати садити їх негайно, не гаючи жодної хвилини!» — відповів маршал. Таке б розуміння феномену культури та й нашому урядові... Не треба думати, що з твоєю власною відставкою життя закінчується. І після цього уряду Україна буде жити й розвиватися.

Можна б іще багато розповісти про культуру і культурну політику, тільки хто це почує там, де ухвалюються рішення?

А філософи суспільству потрібні. Просто вони працюють у дещо іншому вимірі буття і часу, ніж чиновники. У філософів примат вічного над скороминущим, у чиновників — навпаки. З цього аж ніяк не випливає, що до чиновників треба ставитися без належної поваги, в тому числі й до чиновників Нацради, які в цій ситуації стали такими ж жертвами бюрократичної недолугості, як і філософи. Зрештою, можна не розуміти, для чого потрібні філософи, але коли Державний діяч не розуміє, навіщо потрібна Національна рада з телебачення і радіомовлення і чому їй потрібно забезпечити певний мінімум комфорту (зрозуміло, не за рахунок гуманітарної науки), — то це вже навіть не технократизм, а значно гірше...