РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ ПРЕСИ НА ЧЕСТЬ
НЕНАРОДЖЕНОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Людмила Пустельник,

Слово просвіти,

24.02.05

Віце-прем'єр із гуманітарних питань пообіцяв державним ЗМІ скорочення бюджету і роздержавлення в недалекому майбутньому. Альтернатива бюджетному фінансуванню — вчитися виживати самим. Кричали б державні газетярі "ура!" і в повітря оргтехніку кидали, якби умови для виживання з'явилися одразу після віце-прем'єрової заяви.

Одна з можливостей самостійно заробляти гроші — надходження від реклами — для новачків рятівною соломинкою якщо й стане, то дуже нескоро. Бодай мінімального досвіду в цій царині вони не мають і тому, що друкованим виданням, яких утримують за рахунок держбюджету, заборонено надавати рекламні послуги. Уже не згадуючи про такі деталі, як давно поділений ринок реклами.

Досі на державних харчах ЗМІ пожирувати не вдавалося. Це навіть тоді, коли гроші з бюджету надходили вчасно, а не з двомісячною затримкою, як зазвичай. Тому середня журналістська зарплатня в районних "вісниках", "кур'єрах" і "голосах" рідко зашкалює за 300 гривень.

Цілком нереальним тепер є вихід у світ лічених українськомовних громадсько-політичних видань у російськомовних Харкові чи

Криму. Вони чи не найбільше розраховували на підтримку держави, коли до влади прийде нова команда. І не тільки тому, що намагалися об'єктивно висвітлювати її діяльність ще тоді, коли влада була опозицією. Йдеться про елементарний захист друкованого слова державною мовою там, де її державний статус суто номінальний. Микола Томенко, до речі, в часи свого головування парламентським Комітетом із питань свободи слова та інформації переймався, було, незавидною долею зовсім нечисленної української періодики в Україні. Проблема не втратила актуальності й сьогодні, хоча слово "національний" зовсім зникло з віце-прем'єрового лексикону. Він же колись обіцяв переглянути більш ніж сприятливі умови існування в Україні російських газет. Як-от "Московский комсомолец в Украине" тощо. Усе ще хочеться вірити, що колишніх своїх слів пан Микола не забув.

Сумнівно, чи пам'ятав про те, що державні друковані ЗМІ — часом єдине джерело інформації у глухій провінції, коли оголосив про їхнє неминуче роздержавлення. Відтак середньостатистичний пенсіонер, наприклад, віддаленого села на Путильщині Чернівецької області, де телевізор така ж рідкість, як Інтернет, має всі шанси залишитися в повному інформаційному вакуумі. Бо кому, окрім держави, потрібна "районка" зовсім не густонаселеного району? Такі газети просто зникнуть.

З іншого боку, демократія вимагає жертв. Чому б такими не стати державним газетам, що слугували "коліщатками й гвинтиками" пропагандистської державної машини? Тиражуючи нудний офіціоз чи замовлену дезу про вчорашню опозицію і взагалі маючи вельми опосередковане відношення до журналістики. Щоправда, в регіонах, які традиційно симпатизують націонал-демократам, місцеві представники опозиції не так уже й рідко виступали на газетних шпальтах, і зовсім не всі державні видання поспішали приєднатися до хору медіа-гонителів В. Ющенка чи Ю. Тимошенко. Ті, хто вважають таку поведінку не бозна-якою заслугою, звісно, мають рацію. Хоч і їм не зайве було б запитати будь-якого керівника районної чи обласної газети про передвиборні будні й післявиборні надії. Коли в 2004-му влада погрожувала звільнити за недостатню лояльність, а в 2005-му дає зрозуміти, що роботи може й не бути з суто об'єктивних причин. Хоча демократія, задля якої жертви, означає і соціальний захист для всіх — у тому числі й тих, що колись були "коліщатками і гвинтиками".

РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ ПРЕСИ НА ЧЕСТЬ НЕНАРОДЖЕНОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Людмила Пустельник,

Слово просвіти,

24.02.05

РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ ПРЕСИ НА ЧЕСТЬ
НЕНАРОДЖЕНОЇ ДЕМОКРАТІЇ