«Есдеки» знову при владі

Павло Климчик,

Україна і час,

17.02.05

Призначені за поданням голови Кабінету Міністрів Юлії Тимошенко урядовці та губернатори вже прожили свої перші чотирнадцять днів при владі. Звісно, протягом цих двох тижнів якихось кардинально позитивних економічних змін для українського суспільства не сталося, зате громадяни мали добру нагоду познайомитися (більшість, звичайно, заочно) зі своїми новими керманичами, а також проаналізувати вміння Президента Ющенка формувати нову владну команду. Цей крок для Віктора Андрійовича виявився нелегким і приніс перші розчарування пересічним українцям, які вірили у прозорі ідеї «помаранчевої» революції. «Чесна» влада, як з’ясувалося, не така вже й чесна та ще й зі старими обличчями.

«СИЛА НАРОДУ» — У ВЛАДНИХ ПОРТФЕЛЯХ?

Боротьба за портфелі у таборі переможного коаліційного блоку «Сила народу», який де-юре керував «помаранчевою» революцією, розпочалася ще до оприлюднення офіційних результатів третього туру президентських перегонів. Першою про свій намір отримати левову частку владного пирога заявила нинішній прем'єр-міністр: Але відразу ж отримала удар у спину від своїх учорашніх соратників. Після призначення Олександра Зінченка Державним секретарем України несподівано активізувався Роман Безсмертний, який фактично керував акціями «помаранчевих» на Майдані — саме його вважали основним претендентом на посаду, яку Президент уже віддав пану Зінченку. Безсмертний, який впродовж тривалого часу був представником Президента Кучми у Верховній Раді, добре засвоїв принципи та критерії призначень, тож розумів, що у владній структурі, котру ділять Ющенко, Мороз і Тимошенко, може залишитися ні з чим. Думаю, власне цим керувався Роман Безсмертний, піддавши гострій критиці дії майбутнього прем'єра, завуальовано шпетячи за кадрові призначення і самого Президента Ющенка. Завдяки цьому своєрідному тиску Роман Михайлович таки вирвав для себе посаду віце-прем’єра, хоча, мабуть, і залишився ображеним в душі й ще не до кінця висловився щодо сформованої урядової команди, значну частину якої складають «перефарбовані» (як і сам Безсмертний) політики-урядовці. До останніх належить чимала кількість учорашніх активістів із партії СДПУ(О), які трояндову символіку замінили апельсиновою.

ОЛЕКСАНДР ЗІНЧЕНКО— «ЕСДЕК» ЗІ СТАЖЕМ

Цілком ймовірно, що згодом Безсмертний може повестися із «Нашою Україною» так, як Олександр Зінченко із СДПУ(О). Хоча ще не раз може «перемальовуватися» і сам екс-віце-спікер, який два роки тому був непримиренним до зради, заявляючи: «Той, хто зміг переступити через ближнього один раз, зможе це зробити будь-коли». І він це зробив. Отримавши за квотою соціал-демократів (об'єднаних) крісло заступника голови Верховної Ради, Зінченко зрадив одно-партійців, очоливши передвиборний штаб ще вчорашнього непримиренного супротивника Віктора Ющенка.

Рідній СДПУ(О) Олександр Зінченко присвятив сім років життя. У 1996-му він став членом партії, а вже через два роки — першим заступником її керівника Віктора Медведчука. Пан Зінченко неодноразово (часом надмірно) розхвалював людські якості свого тодішнього патрона, прогнозуючи йому перемогу на майбутніх виборах Президента. «Я думаю, — казав тоді Зінченко, — нікому не вдасться домогтися зниження активності СДПУ(О). Партія продовжує нарощувати свої потуги в політичній сфері».

Потрапивши за партійним «есдеківським» списком у парламент (під номером третім), Зінченко наголошував, що СДПУ(О) — сильне об'єднання самостійних серйозних людей, які витримали іспит часом. Але згодом він, склавши цей іспит на «двійку», переметнувся до іншого політичного табору і згодом зайняв кабінет свого колишнього партійного вождя Віктора Медведчука, отримавши посаду керівника реформованої Адміністрації Президента.

Слід зазначити, що Зінченко належав до людей, які мали змогу входити до кабінету Кучми. Фігурує Олександр Олексійович і в записах екс-майора Мельниченка. У зафіксованих на плівці бесідах із Леонідом Даниловичем пан Зінченко обговорює питання подальшого розвитку СДПУ (О), пропонує призначити «свого хлопця» Бориса Холода на посаду голови Нацради з

питань телебачення і радіомовлення. Оприлюднювали також розмову Кучми з Азаровим про «Інтерконтинентбанк», у якому Зінченко разом із Плужниковим начебто «відмили» 16 мільйонів гривень. Сам Зінченко не заперечує цих згадок.

СЕКРЕТАРІАТ ЮЩЕНКА СИЛЬНІШИЙ

ЗА АДМІНІСТРАЦІЮ КУЧМИ

Усі заяви Віктора Ющенка, що перелаштована на секретаріат Адміністрація Президента виконуватиме лише функції канцелярії, виявилися черговими казками для немовлят. Як Державний секретар Зінченко (про це ходить чимало розмов) хоче зробити цю службу значно потужнішою, ніж вона була за часів Медведчука. Кажуть, він уже давно розробив положення про відомство, котре сьогодні очолює. Проте публікувати цей документ у пресі не поспішав (Зінченко оприлюднив Положення лише у вівторок), чим, до певної міри порушив принцип прозорості, який не раз декларували апологети «помаранчевої» революції. Відтак, чим, власне, займатиметься новостворений секретаріат Президента Ющенка, довгий час не відала прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко. На понеділковій прес-конференції вона різко засудила намагання створити альтернативний (у випадку з держсекретарі атом) або ж наглядовий (як планує Ющенко з реформуванням РНБО) орган, який «триматиме у кулаці» Кабмін. «Цього, — заявила Тимошенко, — не буде!»

Натомість Юлія Володимирівна готова зустрітися з екс-прем’єром Віктором Януковичем і вислухати його пропозиції. «Війна не потрібна. Країну треба об'єднувати. Слід робити все для примирення двох частин України, що роз'єдналися внаслідок некрасивих виборів», — підкреслює пані Тимошенко.

КРЕМІНЬ УЖЕ НЕ «ЕСДЕК», АЛЕ ДАЛІ КЕРУЄ

Призначення екс-міністра освіти та науки Василя Кременя на посаду першого заступника Держсекретаря України викликало чимале здивування як «помаранчевої» верхівки, так і простого люду, який палко підтримував «апельсинову» революцію. По-перше, Кремень — «есдек», який входив до політбюро партії; по-друге, від Медведчука він відхрестився вже після обрання Ющенка Президентом; по-третє, він є урядовцем команди Януковича, а Віктор Андрійович запевняв, що старих облич у його команді не буде. Хоча якщо керуватися принципом, що нове — це призабуте старе, то Василь Кремень не погано пасує до нової ролі, тим паче — у дуеті з учорашнім партійним соратником Олександром Зінченком. Та й Кремень уже той, що два-три місяці тому. «Працювати у команді такого Президента, як Ющенко, приємно і надзвичайно відповідально», — наголосив Василь Григорович. Ще б пак...

ПОРОШЕНКО ПОЧИНАВ ІЗ СДПУ(О)

Коли аналізуєш минуле прибічників Ющенка, то аж за голову берешся. Виявляється, партія соціал-демократів (об'єднаних) була доброю «кузнею кадрів» для Президента Ющенка. Один із найближчих соратників, більше того — кум Петро Порошенко (Віктор Андрійович тримав до хреста доньок-близнят Петра Олексійовича Євгенію та Олександру, — П.К.) теж мав відношення до СДПУ(О). На парламентських виборах 1998 року

Порошенко був у виборчому списку цієї партії тринадцятим. Хоча перемогу на виборах він здобув у мажоритарному окрузі на Вінниччині, проте перші свої парламентські кроки зробив саме у фракції есдеків, більше того — «цукерковий магнат» також був членом політбюро «партії червоної троянди».

Слід зауважити, що до «помаранчевої» революції Петро Олексійович був надто лояльним до Президента Кучми. Коли заарештували Миколу Бліндаря, директора суднобудівного заводу «Ленінська кузня» (почесним президентом якого був власне Порошенко), пан Петро апелював до Кучми, звинувачуючи владу в тиску на підприємство. Леонід Данилович віддав належне голові бюджетного комітету ВР, і згодом Генпрокуратура звільнила Бліндаря з-під варти. Хоча трохи пізніше заступник генпрокурора Олександр Атаманюк звинувачував «Ленінську кузню» у тому, що завод незаконно брав участь у продажі компанією «Укрспецекспорт» Міністерству оборони Греції військових кораблів на повітряній подушці «Горлівка» та «Іван Богун».

Узагалі, Порошенко — один із найбагатших людей в Україні, у його власності — десятки потужних підприємств, у тому числі

відоме всім «Рошен». Тож не дивно, що Петрові Олексійовичу не цікаві другорядні посади в уряді держави. Якщо він і погодиться змінити крісло голови парламентського бюджетного комітету на посаду керівника Ради національної безпеки та оборони, то, думаю, лише за умови перетворення РНБО на орган, який контролюватиме діяльність виконавчої влади. Але на таке не погоджується Тимошенко.

«есдеківські розборки»: балога мстить різаку

Якщо і надалі говорити про «кузню кадрів» у СДПУ(О), то яскравим представником цієї політичної структури на регіональному рівні є нинішній губернатор Закарпаття, вже «нашоукраїнець» Віктор Балога. Ключовими постатями у формуванні цього політика, на думку політологів, були... Медведчук і Суркіс. «Саме вони, — як подає Інтернет-видання «Олігарх», — 1998 року в Мукачівському та Іршавському округах були обрані до Верховної Ради України. Одночасно мером Мукачева став молодий і амбіційний бізнесмен Віктор Балога, який користувався значною підтримкою у населення. У віддяку за вдало проведені вибори через рік він став губернатором Закарпаття. Саме Балога забезпечив максимальну підтримку Леонідові Кучмі на виборах 1999 року. Явка закарпатців на деяких дільницях склала 100,2 відсотка!

Навіть тоді, коли в Києві «спливли» плівки Мельниченка, і крісло під

екс-гарантом Конституції сильно захиталося, Балога збирав в Ужгороді багатотисячні мітинги на підтримку Кучми.

Ще кілька років тому Віктор Балога був основним організатором творення регіональних осередків СДПУ(О) на Закарпатті. Звільнення його з посади голови облдержадміністрації відбулося внаслідок конфлікту Балоги зі своїм наступником, на той час обласним керівником СДПУ(О), Іваном Різаком. Ворожнеча між двома політиками-регіоналами триває й досі. Повернувшись знову в крісло губернатора, Віктор Балога за підтримки обласної прокуратури намагається відімстити Різакові за давні образи. Саме таку думку почали формувати активісти-«есдеки» після арешту Івана Різака. Останньому інкримінують доведення до самогубства ректора Ужгородського університету Володимира Сливки. І хоча нині Різака з-під варти звільнено, закарпатці не вірять, що конфлікт між політиками вичерпано.

ГУБЕРНАТОРИ З КРИМІНАЛЬНИМ МИНУЛИМ

Після перших президентських указів Ющенка про призначення керівників обласних державних адміністрацій зародилися перші серйозні сумніви виборців щодо чесності «чесної влади» на місцях. Звільнення на вимогу хмельничан голови облдержадміністрації губернаторського крісла Сергія Касьянова, якому інкримінують те ж саме, свідчить про кілька кадрових нюансів, пов'язаних із політикою. По-перше, бачимо погану обізнаність Президента із кадрами на місцях і поспішність призначень. По-друге, у кожному регіоні завжди знайдеться група людей, невдоволених тим чи іншим керівником, і вони діятимуть за принципом «майдану», дієвість якого продемонстрував сам Президент.

Серед новопризначених керівників областей є й особи, проти яких порушено кримінальні справи. Це стосується голови Чернігівської облдержадміністрації, народного депутата-«нашоукраїнця» Владислава Артошенка, який, керуючи на великій швидкості автомобілем, збив свого виборця, мешканця села Красне Петра Леоненка. Новопризначене керівництво МВС в особі міністра Юрія Луценка обіцяє розслідувати цю справу та покарати винного.

Отож, «нова» влада керує Україною лише два тижні, і її обличчя відкриваємо по-новому. Цілком ймовірно, що згодом Ющенко робитиме певні рокіровки кадрів. І хто його знає, чи знову йому при цьому не знадобиться «еедеківська» кузня талантів...

Р.S. При підготовці статті автор використав інформацію

Інтернет-видаинння «Обозреватель».