Екс-"Папа"

М.Подоляк,

Українська газета,

22.02.05

Що робити? Як повернутися у велику політику через задні двері? Хто підставить плече в складній ситуації? Як відновити свої колишні зв`язки у виконавчій вертикалі? Саме такими питаннями періодично задається відставний президент Кучма. І гірко жалкує про те, що дуже сильно довірився "талановитим" Вікторові Володимировичу Медведчуку і Володимирові Володимировичу Путіну, що втягнули його в авантюру з "двічі судимим наступником".

Доля президента: спокійна мемуарна старість, політичне забуття чи наполегливі спроби реваншу — що вибере Леонід Кучма завтра? Як стають відставниками-невдахами...

Утім, Путін тут ні до чого. Дарма Леонід Данилович грішить на Володимира Володимировича. Російський президент і сам не радий, що зіграв ганебну роль у виставі, яка з таким тріском провалилася. Адже і запитати немає з кого — всі головні дійові особи залишилися в програші. Але злість на партнерів все одно залишається.

Росія, як відомо, ідеально зіграла ту партію, яку їй детально розписав "український антикризовий менеджер" — ані більше, ані менше. Дотримувалась домовленостей навіть тоді, коли весь світ насміхався, гідно оцінюючи безглузді заяви всього російського істеблішменту. І, між іншим, Кремль зараз дуже прохолодно дивиться у бік Леоніда Даниловича Кучми — не через втрачені "політичні інвестиції", а саме через величезний збиток, нанесений репутації. Як і раніше, лунають риторичні питання: "Як же так?", "Як можна було все програти, маючи за спиною 10 років копіткого державного будівництва, увесь адміністративний ресурс і багатомільйонні фінансові вливання в електорат?" А що може сказати у своє виправдання "великий екс" — він і сам нічого не розуміє. Леонід Данилович готував собі відразу декілька непоганих варіантів життя після формальної відставки: "третій термін", тіньове опікунство над "неповноцінним президентом" (Янукович), прем`єрствування (після правильної політреформи) тощо. Будь-який з цих варіантів цілком влаштовував екс-президента. Але головне полягає в тому, що Кучма хотів піти, диктуючи свої умови наступнику. А що вийшло? Леонід Данилович буквально врятувався втечею, виторгувавши собі неабияку пенсію і примарну недоторканність. Він пішов слабким і знесиленим — майже без надії на повернення.

Ще раз звернемо увагу на мінливу долю "сильных мира сего": аж до початку листопада 2004 року Л.Д. не лише грав першу скрипку, але і всерйоз опрацьовував три-чотири сценарії того, як "йдучи, залишитися" у великій політиці. І в якийсь момент йому здалося, що справа злагодиться. Все було узгоджено. Еліти грали як по нотах (за виключенням хіба що опозиції Ющенка, але хто в країнах СНД зважає на інтереси цієї самої опозиції). Захід майже змирився з неминучою "тінню Кучми" в кабінеті нового президента. Росія життєрадісно підморгувала Леоніду Даниловичу. Урядовці взагалі забули страх і тиснули на електорат зі всіх сил. Але смикнув же біс зробити ставку на Януковича, який виявився червоною ганчіркою не лише для виборців, але й для багатьох впливових представників фінансової і політичної еліти. Та й народ, який до цього пробачив "Папі" "касетний" і "кольчужний" скандали, "справу Гонгадзе", "крадіжку Лазаренка", "великі олігархічні війни", раптом виявився таким вимогливим і наполегливим. Помаранчева революція спочатку налякала, потім обрадувала, а після засмутила Леоніда Даниловича. Переляк полягав у тому, що Кучма сильно боявся бути розтерзаним натовпом (адже він не знав, що його народ цивілізованіший за правителів). Радість прийшла тоді, коли екс-президент зрозумів, він вільний від будь-яких обіцянок... Януковичу. Адже в якийсь момент Леонід Данилович відчув, що найбільш незавидною його доля могла б бути у... "державі Януковича". У тій державі свідків "тріумфу" просто зачистили б. Засмучення почалося, коли Кучма зрозумів — не бувати "другому пришестю" у владу. І що далі? У Кучми і справді не так багато варіантів особистого майбутнього. Річ у тому, що Л.Д. планував дещо інше залишення політичної сцени. Але відбулося те, що відбулося. ..

Крах кар`єри

Не дивлячись на тривалу післяпрезидентську відпустку в колі рідних і близьких, Леонід Данилович Кучма все ще розгублений. Він, звичайно, безмірно щасливий тому, що після 10 років абсолютної влади, все-таки вийшов "сухим з води". Хоча, з іншого боку, нічого ще не закінчилося і дехто вважає, що Л.Д. ледве уцілів у тій листопадово-грудневій політичній "м`ясорубці", яка перемолола багато теперішніх і майбутніх кар`єр. Навряд чи Кучму судитимуть — поганий прецедент. А, крім того, багато що може виплисти назовні. Але у великому "пранні брудної білизни", наприклад, абсолютно не зацікавлений Володимир Литвин. А він сьогодні "великий гравець". Не зацікавлені в пранні Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко. Правда, з іншої причини — їм потрібно забезпечити лояльність кучмівської виконавчої вертикалі на час перехідного періоду. Інакше саботаж неминучий. Як би там не було, у самого Леоніда Даниловича є декілька усних (подейкують, що дещо було підписано під час "міжнародних круглих столів") домовленостей з рядом нинішніх впливових політиків. Певним "гарантом недоторканності", хай і скрегочучи зубами, виступив таки Володимир Путін. Його особиста зацікавленість у долі Кучми поки ні в кого не викликає сумніву. Хоча в кулуарах Росія вже шукає шляхи для того, щоб розміняти "недоторканність Леоніда Даниловича" на більш виграшну позицію в політико-економічній торгівлі з Києвом.

Треба сказати також, що Леонід Данилович дуже розгніваний. Хіба на це він розраховував учора? Ховатися, виправдовуватися і мовчки дивитися, як вичерпується його колишня могутність. Хіба Кучма готувався керувати "фондом Україна" як невдаха? Але нічого не поробиш — Л.Д. сьогодні аутсайдер, що не має ніякого істотного впливу на поточний політичний процес. І він відверто нудьгує. Формально він усе ще відпочиває. Але насправді, гарячково шукає варіанти виходу з глибокого політичного небуття.

У Кучми в його тривалій політичній кар`єрі було багато помилок. Найтиповіші серед них — недооцінка опонентів, несамовита підозрілість, що періодично проривалася назовні, загравання з лідерами олігархічних кланів. Деякі помилки взагалі ніяк не позначалися на його позиціях — узяти хоча б об`єднаний "виступ силовиків" у далекому нині 1995 році. Тоді здавалося, що Кучмі не вистояти проти "трійки" — міністра оборони, начальника Служби безпеки і керівника Генеральної прокуратури. Але Кучма не тільки вистояв, але й розпочав конструювання багатоскладової системи "стримувань і противаг". Простіше кажучи, в його державі всі почали стежити за всіма. Сам Леонід Данилович повністю віддається у владу великої конспірології — годинами читає роздруківку "прослуховувань", вивчає дані підрозділів зовнішнього спостереження, ретельно вивчає "компроматні справи" на власне оточення і незмінно тасує своїх фаворитів, пересуваючи їх з посади на посаду. Проте були помилки, особливо в останні 3-4 роки, які незмінно завдавали сильного удару по особистій репутації Кучми, практично позбавляючи його можливості претендувати на почесний політичний статус за межами України.

Дивно, але навіть під кінець "ери Кучми" практично ніхто з серйозних внутрішніх і зовнішніх гравців не вважав, що Леонід Данилович швидко здасть свої позиції і майже розчиниться в небутті. Не вірив у це і сам Кучма, хоча напередодні виборів-2004 року сильно втомився. Втомився від постійних інтриг і дуже тривалої невизначеності. Його нервувала активність політичних опонентів. Але набагато більше драгувала нездатність власного оточення запустити проект "наступник". І ніби у воду дивився — справжнього "наступника" так і не вибрали. Не погодили наперед зі всіма лідерами еліт. Не забезпечили його справжньою "електоральною любов`ю". А те, що було запропоновано в якості "наступника", і спровокувало революцію. Кучма явно не чекав на подібний розвиток сюжету, але кому він може дорікати у тому, що його колишня команда не мала виграшної виборчої кампанії? Утім, Кучма до останнього сподівався на те, що криза буде, як завжди, подолана. Аніскільки не хвилюючись за репутацію, офіційний Київ запустив у роботу силові (залякування опонентів) і обмежувальні (відсутність рівного доступу до ЗМІ) сценарії ведення виборчої кампанії. Цікаво прослідкувати за зміною настроїв Кучми. Спочатку він думав піти тріумфатором, що призначив "спадкоємність курсу" і "наступника". По ходу кампанії Кучма був готовий пожертвувати "тріумфальним відходом" заради збереження влади у представника владної команди. Але як тільки криза — помаранчева революція — досягла кульмінації, Кучма все-таки вирішив піти красиво, не проливши жодної краплі крові власного народу.

Правда, він так і не зрозумів, чому програли його фаворити. Аж до літа 2004 року екс-президент вірив, що "фаворити" обзавелись цілими промислово-фінансовими галузями (тобто ресурсами для "купівлі" політичного впливу ще на п`ять років) і медійними потужностями (тобто інструментами тиску на електорат) не тільки заради задоволення власних амбіцій. Кучма вірив, що його команда готова до виборів, а тому без особливої напруги переграє опонентів в більш-менш відкритій боротьбі. Яким же було здивування Леоніда Даниловича, коли він несподівано виявив, що, по-перше, ніякої гри з формально-легітимної "передачі влади" немає. А по-друге, сам Кучма не зможе одержати ніяких гарантій на подальший відставний період. Про повернення у велику політику на білому коні взагалі доводиться забути. Подібне прозріння за два-три місяці до відставки не просто шокує, а шалено лякає. З цього стану Кучма, судячи з усього, не вийшов дотепер.

Невдала передача влади

Леонід Кучма залишив нам у спадок вельми специфічну систему влади — вона непрозора, з багатьма перекосами і досить корумпована. Якщо в таку "систему" помістити людину з протилежним баченням принципів державного управління (Віктор Ющенко), система одразу почне саморуйнуватися. У результаті виникне потреба в остаточному очищенні "системи управління" через показові судові процеси. У юридичні розгляди з невизначеним фіналом може бути втягнутий і автор системи — Леонід Данилович. А чи зможе Кучма, який уже позбувся свого владного, силового впливу, довести правомірність або неминучість тих або інших своїх дій чи рішень? Втім, як ми вже сказали, Леонід Данилович дуже вірить у ті гарантії, які одержав напередодні своєї відставки. Сьогодні він розмірковує над тим, щоб зберегти свій матеріальний статус. Хоча б. А ось учора ще сподівався продовжити "політичну кар`єру". Будь-якою ціною. Нема нічого дивного в тому, що всі незрілі політичні системи рано чи пізно намагаються реалізувати проекти "спадкової передачі повноважень у рамках однієї політичної групи". Так з`являється ідея "спадкоємства", коли влада переходить до лояльної альтернативи (яка виросла всередині системи, але ще не повністю заплямована). Щось подібне відбулося в Росії, коли "наступником" вже абсолютно дискредитованого Бориса Єльцина став "продукт системи" Володимир Путін. Але репутація Путіна ніяк не була пов`язана з репутацією Єльцина і його оточення. Сам же Борис Миколайович одержав всі необхідні "відставні гарантії". Сьогодні в Москві вже думають про новий механізм безальтернативної передачі президентської влади. Путін поки що не хоче йти на третій термін, але й віддавати владу будь-якій альтернативі його клан не хоче. Потрібен механізм. Перший елемент механізму — Борис Гризлов (потенційний наступник). Другий механізм — вибори президента в Державній Думі, де контрольний пакет (більше 300 голосів) знаходиться у правлячого клану. Ще відвертішою була передача влади в Азербайджані — від батька (Гейдара Алієва) до сина (Ільхана Алієва). Щось подібне прагнуть здійснити в Киргизії і Казахстані. Одним словом, незрілі, недемократичні системи.

Леонід Кучма також прагнув забезпечити механізм передачі влади потрібному спадкоємцю. Головне, чого хотів уникнути Кучма — це реалізації проекту опозиційної або радикальної альтернативи. Адже в цьому випадку постпрезидентське становище Л.Д. різко ускладнювалося.

І що ми маємо сьогодні? Два основні проекти Кучми "по продовженню особистої влади" — перенесення виборів на 2006 рік і "конституційна реформа" (зміщення повноважень від президента до прем`єра, притому, що прем`єрське крісло мало дістатися все тому ж Леоніду Даниловичу) — провалилися. Політреформа в її нинішньому вигляді і при нинішньому владному розкладі, швидше, грає на руку Юлії Тимошенко. І ще, може бути, Олександру Морозу. Але тільки не самому Кучмі. Повноцінних "спадкових проектів" не виявилося зовсім. Формальний наступник (В.Янукович), що так оскандалився після другого туру виборів і обвинуватив саме Кучму у всіх смертних гріхах, спочатку належав до числа малолояльних і одночасно непопулярних висуванців властей. Колишні президентські фаворити замість того, щоб вибудовувати жорстку, але прозору кампанію, захоплено гризлися між собою на предмет того, хто з них — Медведчук або Ахметов — добудовуватимуть "імперію Кучми" після відходу останнього. Екс-президент був пригнічений ще влітку минулого року. Він хотів одержати вагомі гарантії. Але ніхто не хотів їх видавати.

Як відомо, Кучма побудував вертикаль влади, яка обслуговувала, перш за все, його інтереси. Вона чуттєво реагувала на президентські (часів Кучми) потреби і живо відгукувалась на його вимоги. Було також ближнє коло, яке мало в своєму розпорядженні серйозні лобістські можливості. Але ключові рішення завжди приймав Леонід Данилович. З певними припущеннями "систему Кучми" можна було вважати частковою автаркією з привілейованим положенням частини бізнес-еліти. І якщо Леонід Данилович не хотів іти (за підсумками виборчої кампанії), поки йому не видали хоч якихось гарантій, то президентське "ближнє коло" категорично не хотіло зламу нинішньої "системи наближених лобістів". Високі були ставки, і дуже істотним виявився програш.

Нагадаємо, що коли Леонід Данилович тільки приходив до влади, його інстинкти були іншими — "взяти зараз і відразу". Але він швидко розібрався в тому, що можна побудувати ефективну (для потрібних людей) піраміду влади, яка повністю залежна від твоїх особистих бажань. Головне — не зробити серйозних кадрових прорахунків і чітко вибудовувати взаємозалежні відносини всередині структур влади (впливи гравців повинні бути врівноваженими). І хоча Кучмі вдалося підтримувати життєздатність своєї системи впродовж 10 років, він наробив багато помилок. Наприклад, допустив різке зростання впливу Медведчука, яке у результаті і "переграло всіх", зокрема Кучму, Путіна і самого себе. Про кадрові прорахунки Кучми і говорити нічого — їх сотні.

Великі бажання

Леонід Данилович хотів одержати повний гарантійний пакет. Реально він одержав повну залежність від гарантій своїх опонентів. На що розраховував Л.Д. до помаранчевої революції? По-перше, на звичне матеріальне забезпечення. Кучма хотів зберегти високий рівень споживання (що не відрізняється від нинішнього рівня), особисту свободу, власність у повному обсязі й неосудність з будь-якого епізоду (навіть кримінального), що стосуються його президентського періоду. Все це він одержав по розпорядженню... Миколи Азарова. Але вже через тиждень після затвердження Юлії Володимирівни Тимошенко на посту прем`єра, від частини "привілеїв" Кучму звільнили. Кримінальна недоторканність поки що залишається.

По-друге, Кучма хотів, щоб "сімейний бізнес", що належить або безпосередньо членам його сім`ї, або наближеним олігархам, залишився в недоторканності. І йшлося не стільки про неприпустимість "перегляду підсумків приватизації", скільки про збереження традиційних технологій ведення "сімейного бізнесу" (непрозорість, непідсудність). Однак розпочата реприватизація "Криворіжсталі", а також вилучення великого земельного паю у Віктора Пінчука свідчать про те, що таких гарантій ніхто Кучмі не давав.

По-третє, Кучма вимагав деяких політичних гарантій. Він хотів залишитись у "великій політиці". І не просто залишитись, але і зберегти реальний вплив на політичні процеси. Зокрема, Кучма сподівався визначати стратегічні і тактичні пріоритети. Але після подій на Майдані і ухвалення політреформи (під Юлю) говорити про серйозний політичний вплив Кучми не доводиться. Покищо йому навіть не судилося піти шляхом Леоніда Макаровича Кравчука, який зайняв серйозне місце в парламентській політиці.

І, нарешті, по-четверте, Кучма розраховував на деяку міжнародну затребуваність. Можливо, однією з причин того, що Леонід Данилович не піддався тиску своїх яструбів і не спустив силовиків проти мирних демонстрантів, якраз і слід вважати турботу про збереження уламків своєї колишньої європейської популярності. Кучма добре розумів, що "кров на київських вулицях" поставить хрест не тільки на його пересуваннях за кордон, але й на пересуваннях у західному напрямку членів його сім`ї. А знаходитись під негласним арештом в Україні — це не для Кучми. Втім, про міжнародну затребуваність екс-президента поки що говорити також не доводиться.

Виходить, що зі всього того пакету, на який Леонід Данилович претендував до революції, після неї він практично нічого не одержав. Про що це свідчить? Про те, що потрібно красиво, вчасно і головне правильно йти. Кучма хотів перехитрити всіх, а перехитрив тільки себе.

Завтра

Епоха Кучми характеризувалась політичним хаосом, невизначеністю стратегій державного розвитку, хитанням політичної позицій самого Леоніда Даниловича. А також величезною кількістю політичних скандалів, втратою іміджу на міжнародній арені, негнучкими відносинами з Росією, численними конфліктами в ближньому оточенні, розквітом "компроматних" призначень на вищі посади і абсолютно провальною ідеєю "наступник".

Які ж варіанти "на можливе завтра" є нині у Кучми? їх не так багато і кожний з них сильно б`є по самолюбству колишнього абсолютного монарха. Скромна мемуарна старість припускає самітництво на дачі. І ніяких перспектив. Тільки виправдання за зроблене чи незроблене. Але все-таки це хоч якась публічність. Тотальне вигнання в небуття назавжди зробить Кучму історичним винуватцем у тих упущених шансах, які Україна мала в кінці 90-х років. Великий гравець у новій опозиції — непогана ніша для відставника. Але Кучма вже не може починати все спочатку — він дуже втомився. А, крім того, хто ж повірить людині, яка так бездарно все програла. Росія його не підтримає. Медведчук сам поки що не при ділі. Інші — шукають нових осіб. Кравчук-2 — оптимальний сценарій для будь-якого відставника. Проте Леонід Данилович, на відміну від Леоніда Макаровича, забагато наслідив у своїй президентській кар`єрі. Непомірні владні повноваження, якими він володів раніше, також не дозволять йому спуститись з небес на землю і бути одним з багатьох політиків. Судячи з усього, на Кучму чекає безрадісна політична старість...