Ющенко з Гриценком – до Іраку! Наших дітей – додому!

Володимир СІРЯЧЕНКО,

„Комуніст”,

23.02.05

Під таким девізом позавчора в Києві відбулася Всеукраїнська акція протесту. Ініціатором її став Всеукраїнський Союз радянських офіцерів, а учасниками не тільки військовослужбовці запасу й у відставці, а й члени Союзів жінок-трудівниць і робітників, Ленінського комсомолу України. Майже 2000 прихильників антивоєнного руху Києва, Житомирської, Хмельницької, Вінницької, Київської та інших областей прибули до стін резиденції Президента країни.

Пред'явлені на транспарантах вимоги свідчили самі за себе: 'Так—позаблоковій Україні, пора— розпустити НАТО!", "Ющенко, не грайся з мусульманським світом!", "Українські війська — не гарматне м'ясо для Буша!", "Президенте! Виконай обіцяне: виведи війська з Іраку!".

Голова Всеукраїнського Союзу радянських офіцерів народний депутат України Анатолій Доманський нагадав присутнім, що півтора роки участі українського військового контингенту в окупації Іраку не додали країні ані авторитету, ані поваги в світі, а лише збільшують гіркий список загиблих наших синів за інтереси США. Глава держави не поспішає виконувати прийняті Верховною Радою постанови про негайне повернення наших військовослужбовців додому. Як не поспішає і підписати проголосований також переконливою парламентською більшістю Закон про виключення 391 статті з Закону про Держбюджет-2005 про збереження нерівності в пенсійному забезпеченні військовослужбовців як такої, що принижує честь і гідність. Виниклі потім штовханина й галас, безцеремонне розштовхування бравими молодчиками з президентської охорони людей похилого віку і поява колони з гаслами на підтримку Ющенка засвідчили намір глави держави з'явитися перед учасниками акції. Якщо Віктор Андрійович розраховував, що його ходіння в лави протестантів послужить взаєморозумінню, то вийшло швидше навпаки. Президент у своєму багатослівному виступі так і не спромігся чітко повідомити, чи будуть задоволені висунуті присутніми вимоги, тобто:

— коли український військовий контингент у повному складі повернеться додому?

— коли він підпише прийнятий парламентом Закон про виключення з Держбюджету-2005 горезвісної 39-ї статті.

На превеликий сором і жаль, у глави держави, котрий не приховував свого роздратування, швидше зневажливого, ніж шанобливого ставлення до людей у погонах, не знайшлося хоча б кількох слів, аби поздоровити їх із 87-ю річницею Радянських Збройних Сил, чи, як кажуть сьогодні, Днем захисника Вітчизни. Але ж багато радянських офіцерів не шкодували своїх сил і здоров'я, щоб відстояти в жорстоких боях честь і незалежність рідної України. Звичайно, це не могло задовольнити учасників акції. Виступаючі народні депутати України комуністи Катерина Самойлик, Андрій Поліїт, Олександр Бондарчук, член Антивоєнного комітету студентка Київського національного університету Юлія Сухова, голови Київської та Хмельницької обласних організацій ВУСРО Анатолій Пилипенко і Михайло Прудников, представники Союзу православних братств та інші зажадали негайного й у повному обсязі і виконання прийнятих парламентських рішень про повернення українського військового контингенту на Батьківщину, задоволення справедливих вимог військовослужбовців, звільнених у відставку і запас до 1992 року.

І не можна не погодитися зі словами народного гніву, що прозвучали на Банковій цього дня: якщо в Іраку за час президентського правління Ющенка проллється хоча б краплина української крові, йому не замолити своїх гріхів у жодній із церков.

У направлених главі держави резолюціях учасники акції протесту висловили тверду рішучість у разі ігнорування висунутих вимог через два тижні знову зібратися на Банковій. І стояти тут до переможного кінця. Як і у 1941-му, 43-45-му.