Хто підкаже Президенту

В.Писанська,

Українське слово (23.02-01.03.05),

23.02.05

У понеділок на Банковій, можливо, вперше після подій на Майдані, знову зібралися сотні людей, котрі прийшли протестувати. Що хотіли? Закликів було — не злічити. Від забрати в багатіїв награбоване до повернути війська з Іраку. А ще не вступати до ЄС, надати житло військовикам. Представники Української православної церкви Московського патріархату молилися — протестували проти вступу до НАТО та виступали за проросійську політику України. Якісь молодики тримали плакати з написами: "Григоришин і Порошенко, руки геть від обленерго!" Пенсіонери хотіли підвищення пенсій. І всі вимагали зустрічі з Президентом.

Він прийшов. Спочатку намагався відповідати на запитання, але терпіння швидко забракло. Зрозуміло: вести діалог із натовпом, котрий не схвалює, а протестує, та ще й з усього спектра наших проблем, неможливо. Ющенко сказав, що вітає ініціативи людей, однак попросив не спекулювати вільною можливістю спілкуватися з Президентом біля приміщення, де він працює. Але саме з такою метою Банкову й відкрили для перехожих. За словами Президента, можна навіть петицію з проханням подати, проте "форма її подання має бути коректна". Утім, "це не означає, що щодня тут можна проводити несанкціоновані мітинги".

Ух. Здається, ми стаємо заручниками власного ентузіазму, а також проголошених декларацій, що все вирішує народ.

На вулиці. Але, опинившись сам на сам із вулицею, котра обвинувачувала, Президент, здається, чи не вперше спіткнувся. Бо почав гнівно вичитувати якомусь чолов`язі, котрий на заклики бути коректним, натомість викрикував "ганьба!": мовляв, ти як, чоловіче, розмовляєш із Президентом України!?

Зізнаюсь, коли вперше почула з уст Віктора Андрійовича запитання до зібрання керівників Донецької області під час його поїздки в регіон, чому вони не встали, коли до залу ввійшов Президент України, то було ніяково. Бо це мало вигляд, ніби дитині, яка дуже старалася, не дали цукерки. А вже коли Президент у відповідь на власне звинувачення, та ще й висловлене в досить брутальній формі, почув заперечення із залу, то й узагалі вийшов із берегів: як посміли? Адже в жодній європейській країні отак ніхто собі не дозволить розмовляти з Президентом.

Бумеранг Майдану повернувся дуже швидко. А хіба не там кричали: "Кучма — бандит, а бандитів — до в`язниці"? Зустріч у повному форматі без коментарів транслював украй наляканий звинуваченнями в необ`єктивному висвітленні виборів телеканал "Україна". І більшої свині народному Президентові вони підкласти не могли, бо показали його в усій красі: невмінні чітко і ясно висловлювати думку, дріб`язкове торжество — не прощу "донецьким" кривди дворічної давнини, поки не вибачаться. Чи не правда, з висоти такого становища можна й карати, й не прощати? Але найстрашніше не в цьому: "донецькі" не запротестували, не обурилися відверто неприязним двогодинним монологом нового гаранта. Знову маємо те, що маємо?

Людина слабка. Але хіба у Віктора Андрійовича немає іміджмейкера чи бодай близької людини, котра сміла б нагадати, що справа не в правилах, хоч би як завмирало серце від насолоди: Президент зайшов — усі встали. Та й поважають не за велике, високе чи навіть золочене крісло. В Україні інша політична культура, інші, ніж у європейських країнах, умови, а під час виборів думки суспільства, якого президента воно хотіло б мати, розділилися мало не навпіл. Але в будь-якому разі й хоч би як гризла образа, передовсім Президент має цей вибір поважати. Щоб поважали його.