Пріоритети влади

Вікторія Сюмар,

„Час”,

11.02.05

Схоже, що нова влада добре вивчила громадську думку та очікування мільйонів людей, і тепер видає їх у вигляді плану до дій.

Такої кількості красивих обіцянок за такий недовгий період часу українцям ще не доводилося чути. Схоже, що нова влада добре вивчила громадську думку та очікування мільйонів людей, і тепер видає їх у вигляді плану до дій. На початковому етапі ціни, без сумніву, додасть новій владній команді популярності, однак чим далі - тим більше результатів доведеться демонструвати. І тут є ризик серйозного розчарування, а напередодні парламентських виборів ці розчарування можуть цілком означати втрату влади. Отже, які головні обіцянки нової влади й чи можна їх здійснити.

«Повернути Криворіжсталь»

Це цілком практична річ, яка фактично стала пунктом програми Ющенка. Ситуація довкола Криворіжсталі - коли закон про приватизацію цього об'єкта написали таким чином, що виграти міг лише один консорціум Пінчука-Ахметова — мала б стати таким собі наглядним прикладом ставлення нової влади до фактично грабунку державного майна наближеними до влади людьми.

Отже, цей процес має бути, і він має стати показовим для тих, хто схоче погратися в колишні приватизаційні ігри. До того ж, це цілком зрозумілий знак двом найбагатшим людям України, що тепер ставлення влади до бізнесу не вимірюється гаманцем цього бізнесу, а пріоритетами держави.

Єдиний мінус — це ставлення іноземних інвесторів до факту реприватизації як такої, оскільки навіть на Заході до таких речей ставляться дуже обережно. Але нова влада переконана, що в даному випадку вона лише демонструє свою відданість західним стандартам приватизації та прозорих конкурсів. Питання лише в тому, яким шляхом піде уряд для реприватизації, й що далі робитимуть із комбінатом.

«Викорінити корупцію»

Ця обіцянка, яка та диво твердо звучить з уст українського Президента, у багатьох викликає відвертий скепсис у частині її реального втілення в життя. Швидше це навіть уже стає модою — заявити, що "я красти не буду". Кажуть, що ці слова сумського губернатора під час його представлення в залі, викликали щирий регіт присутніх.

Проблема корупції для України стара як світ. Зважаючи на те, що середня зарплатня в країні становить 100 доларів, іноземці завжди щиро дивуються як кількістю нових іномарок на дорогах, цінами на житло, так і цінами на продукти в магазинах, де часто один пакунок найнеобхідніших харчів, уключаючи м'ясо, може обійтися в половину цієї суми, і при цьому більшість українців зовсім не є вегетаріанцями.

Якщо людина не може прогодувати сім'ю на зарплатню, вона приречена красти, і жоден страх перед силовими органами її не спинить. Це, так би мовити, інстинкт фізичного виживання.

Відтак, оголошувати боротьбу з корупцією, при цьому не обіцяючи гарантованих легальних прибутків — це просто налаштовувати проти себе цілу армію чиновників та міліції.

Загалом ця обіцянка нової влади, хоч і є цілком своєчасною, але наштовхуватиметься на цілий ряд протидій та тихого саботажу, адже схеми відпрацьовані вже до досконалості, і піймати чиновника "на гачок", паралельно організувавши показову "порку", не так і легко, адже тепер доведеться карати свою команду.

До того ж, у багатьох може з'явитися запитання, чому, наприклад, такий принциповий Президент не змінив керівників митниці та прикордонних військ: це одні з найкорумпованіших структур. І навряд чи для пересічного українця буде зрозуміла позиція "про політичну доцільність" і домовленості "за квотою спікера".

І взагалі у всій цій ситуації в будь-якої думаючої людини виникне запитання про те, як всі ці чесні міністри, губернатори та керівники інших важливих структур житимуть на ці зарплатні максимум у півтори тисячі гривень.

«Відмова політиків від бізнесу»

В нинішній владній команді чимало відомих і цілком вдалих бізнесменів. Чого вартий лише секретар РНБО Петро Порошенко з його цукерками, Ленінською кузнею, суднобудівними й автозаводами. Ющенко каже, що вже за два тижні його урядовці продаватимуть свій бізнес, або передавтимуть його в інші руки, мається на увазі не руки батька чи дружини, а в чужі руки для управління.

Це обіцяє бути досить оригінальним видовищем у виконанні наприклад Давида Жванії чи Євгена Червоненка. Але, чи зможе після цього той же Євен Альфредович утриматися від спокуси передати частину підрядів з мінстрансу на свою велику транспорту фірму, навіть якщо нею управлятиме "ліва людина"— залишається питанням.

Більше того, як виявляється з позиції Ющенка, усі ці мініолігархи прагнули влади лише для того, аби нарешті отримати можливість денно й нощно попрацювати на народ а зовсім не на зростання своїх статків. Аби в це повірити треба бути чималим романтиком...

«Гарантувати свободу слова та ЗМІ»

Ющенко завжди заявляв, що в Україні не буде демократії без вільних медіа. Тепер він зіткнувся з тим, як забезпечити цю свою обіцянку.

Поки що кроки нового Президента цілком логічні — він підписав указ, за яким усі чиновники зобов'язані надавати інформацію у відповідь на запити, але це було й так передбачено законом. А також пообіцяв підписати угоду зі ЗМІ "про невтручання".

Однак не втручання в роботу медіа з боку держави — це одна, хоч і важлива сторона цієї справи. У будь-якому разі в медіа залишаються власники, для яких малозрозумілим є західний постулат про те, що головний капітал будь-якого ЗМІ — це довіра глядача та читача, і що без цієї довіри ЗМІ стає не конкурентним.

Для власників медіа в Україні залишаються способами політичного впливу: від можливості погратися в "інформаційну війну" до демонстрації через ці медіа цілковитої лояльності до влади. Про інші підходи можна буде говорити тоді, коли ЗМІ перетворяться на дуже прибутковий бізнес, а це процес залежний від загальної економічної ситуації в країні.