Звісно, що про розчарування від дій нової влади говорити зарано. Навіть дуже зарано. Хоча, будьмо відвертими перед собою, те, що нині відбувається на владному Олімпі та за його лаштунками, викликає певне занепокоєння...
А ще є чимало речей незбагненних. Приміром, усе, що відбувалося навколо призначення Петра Порошенка Головою Ради Національної Безпеки та Оборони, і хоча саме це призначення було одним із найперших, які оприлюднив Президент Ющенко, те, що Петро Порошенко все ж таки став Головою РНБО, стало офіційно відомо лише цими днями. У політичних кулуарах говорили про те, що ображений у своїх сподіваннях на прем'єрський портфель Петро Порошенко, перш ніж погодитися на посаду Голови РНБО, мав намір витиснути для себе і цього органу максимальні повноваження. Мабуть, щось таки й справді відбувалося в цьому сенсі, бо навіть Прем'єр Юлія Тимошенко говорила про загрозу існування ще однієї структури із повноваженнями Кабінету Міністрів. Причому говорила про це відверто і публічно. Петро Порошенко, уже в статусі Голови РНБО, все спростував і пообіцяв, що ніяких паралельних структур не буде. Буде один Президент, один Прем'єр, один Голова РНБО і т.д. Поживемо-побачимо...
Кадрові призначення сьогодні відчутно впливають на життя суспільства загалом, і кожної родини зокрема. Адже змінюються гравці і правила гри практично в усіх сферах. Причому змінюється все настільки швидко, що не встигаємо запам'ятовува-. ти нові прізвища. А інколи офіційно представлена посадова особа за кілька днів чи тижнів може стати вже із префіксом екс. Приміром, як сталося із губернатором Хмельниччини.
Або ж те, що відбувається навколо особи Міністра юстиції Романа Зварича. Наприкінці минулого тижня з'явилася інформація про те, що Роман Зварич збирається подавати у відставку. Пояснював міністр своє прагнення коротко і туманно, мовляв, на нього тиснуть акули нафтового бізнесу, втягують у розборки сім'ю і не рахуються із позицією міністра. Такі заяви пана Зварича суспільство напружили, і не даремно. По-перше тому, що кращої людини на цьому місці з нової команди важко знайти. Фаховий юрист, отримав освіту за кордоном. До того ж Роман Зварич належить до поміркованої, а не радикальної ланки нового уряду, що також досить важливо у наш бурхливий час змін. Отже, першою була думка, якщо в новому уряді не витримують такі міністри, як Зварич, отже, верх бере радикалізм.
Як на мене, то усі крапки над «і» в цій історії й досі не поставлені. А тому питань залишається багато. Суть же скандалу полягає в тому, що Роман Зварич відмовився візувати документ, яким Кабінет Міністрів забороняє реекспорт нафти, або простіше — перепродування. За день перед тим Юлія Тимошенко пояснювала позицію Кабміну з цього приводу, і вона доволі зрозумілаі логічна. Країна, яка сама не є видобувачем нафти, не може її експортувати. Левову частку нафти ми отримуємо з Росії за умовами урядового контракту. Але на той час, коли Юлія Володимирівна говорила про нові правила гри, на українській митниці вже було З мільйони тонн російської нафти, які українська компанія «Ойл-транзит» мала перепродати до Словаччини. А далі ще цікавіше — кажуть, що документи, які дають право перепродувати таку кількість нафти, підписано у день призначення Юлії Тимошенко Прем'єром, а підписав член ще старої урядової команди, один із заступників міністра економіки, який за статусом не має права підписувати такої ваги документи. Ну, і кульмінація — заступником генерального директора фірми, яка мала перепродати нафту, є дружина Міністра юстиції Світлана Зварич. Не вантажитимемо читачів чисто економічними поняттями про те, що схеми реекспорту нафти, як свідчать фахівці, є тіньовими, які збагачують приватних осіб, а от у Державному бюджеті роблять дірки і про те, що викидання на ринок Європи такої кількості нафти країною, яка її не видобуває, може спричинити міжнародний скандал. Бо мова не лише про економічні проблеми, а й про політичні.
Нагадаю, що одним із головних лозунгів діяльності нової команди, яку привів Президент, є відділення бізнесу від політики високих урядовців. Роман Зварич був у переліку тих прізвищ міністрів, які власного бізнесу не мають, заводами та пароплавами не володіють. Власне, це залишається правдою, інша справа, що дружина міністра виявилася бізнес-леді. Відтак, виникає запитання — чи можливе в нашій країні відділення бізнесу від політики? Так, як того вимагає Ющенко. Діяльність родичів та близьких урядовця — вже поза сферою впливу навіть Президента. Мабуть, справа в моралі, в порядності, у здатності дотримуватися принципів і приймати встановлені правила гри командою.
На разі достеменно не відома майбутня урядова доля пана Зварича. Віктор Ющенко його відставки приймати не хоче, бо гарні юристи в дефіциті. На черговому засіданні Кабінету Міністрів це питання ще розглядатиметься. Але яким би чином не розв'язалася ця ситуація, питання, як розділити і чи можливо на даному етапі суспільного розвитку відділити бізнес від влади, залишиться. Бо усі ми родом з того минулого, в якому бізнес міг існувати лише маючи «дах», і якщо це був великий бізнес, то «дах» мав бути політичним. До речі, першим із великих бізнесменів про те, що бізнесмен не повинен бути депутатом, сказав народний депутат, один із найбагатших людей країни Віктор Пінчук. А ще він пообіцяв: якщо держава встановить нормальні правила гри, тобто, нормальні закони для функціонування бізнесу, якщо не буде раптових і безпідставних наїздів податківців, пожежників, митників і т.д., то особисто він готовий більше не балотуватися в депутати, по-друге, виводити свій капітал із тіні. Можливо, новій владі варто з цього й починати? і карати вже за порушення нових правил гри, нових законів. У іншому випадку півкраїни може опинитися без роботи, а інша половина — під слідством........
Территория свободы слова
