Короткий ПОЛІТТИЖДЕНЬ

Товариш,

22.02.05

Проягом минулого тижня можна було спостерігати, як одна частина українського політикуму активно розпочинає формування свого політичного майбутнього (йдеться про новий партійний проект Володимира Литвина), тоді як інші його учасники прагнуть це майбутнє остаточно закріпити (тут маємо на увазі продовження «кадрової епопеї» нової влади). З огляду на повсюдну прискіпливу увагу до кадрових перетворень в органах державної влади, основні події тижня, що минув, на думку експертів Центру досліджень політичних цінностей, знову зосередилися навколо формування обличчя виконавчої вертикалі.

1. Зокрема, ключова політична подія тижня мало не засвідчила, що цей процес може перетворитися на перманентний, так ні разу й не діставшись хоча б на мить до точки завершення. Отже, подія номер один - заява міністра юстиції Романа Зварича про його відставку з посади. Вибухова реакція міністра мала три ключових поля притягнення уваги широкого загалу, і всі вони на публічному рівні підривали авторитет нового уряду. Передусім виступ Романа Зварича спростовував твердження, що, мовляв, уряд становить цілісну команду, здатну злагоджено й ефективно працювати. Значно більш убивчою стала власне мотивація, міністра, який привселюдно засвідчив наявність корупції («корупційних схем» і «не-правового тиску») в ешелонах влади. І, зрештою, подія яктака тісно переплелася з іншою (не менш вагомою та значущою) настановою нової влади про чітке розмежування бізнесу і політики. «Родинний заміс» справи навколо відставки міністра юстиції дав більш ніж прозорий приклад того, що до таких заходів сама ж влада якщо й готова (і це ще під питанням), то, принаймні, не зовсім впевнена у механізмах запровадження і реалізації свого наміру. «Згортання» цього конкретного скандалу чи навіть ймовірність «розколу» в уряді Юлії Тимошенко (який не забарилися припустити політичні експерти та аналітики) відбулися досить швидко. Проте такі факти чим далі, тим більше ставлять під сумнів, перш за все, кадрову політику Президента Ющенка (після справи губернатора - «народного аграрія» Віталія Олуйка, призначення заступником держсекретаря екс-медведчуківця Василя Кременя і т.д.), а, окрім того, й увиразнюють всі ознаки потенційних кризових ситуацій на владному Олімпі.

2. Підтвердженням цього є, власне, те, що й друга резонансна подія тижня пов'язана з кадрами та подіями навколо них. На думку експертів Центру досліджень політичних цінностей, такою подією є призначення Президентом України Віктором Ющенком на роль свого радника російського політика і бізнесмена Бориса Нємцова. З огляду на коментарі, які дав сам новопризначений, ця посада хоча й передбачає громадський, позаштатний статус, не є просто проявом поваги і вдячності Борисові Нємцову за участь у революційній агітації. Принаймні дехто стверджує, що Віктор Ющенко надто вже миттєво скористався першою порадою Нємцова щодо закону, де буде перераховано (і то остаточно) всі об'єкти, які підлягатимуть націоналізації чи реприватизації («Корреспондент», 19 лютого 2005 р.). Це призначення викликає інтерес щонайменше з двох явних причин. По-перше, радник з російським громадянством дещо дисгармоніює з європейською спрямованістю політики Ющенка (про радників такого рівня з іншої частини світу наразі невідомо). По-друге, Борис Нємцов адекватно репрезентує не лише російський бізнес та інвестиції, а й політичну опозицію до президента РФ Володимира Путіна. На фоні «прагматизації» взаємовідносин з Росією після президентських виборів в Україні таке призначення спонукає шукати й політичних аспектів справи.

З. І, врешті-решт, третя подія, на якій продовжують наполягати (у злуці з законом) експерти, - це нерозв'язане питання щодо «сумісництва». Значна більшість міністрів так і не розпрощалася з депутатськими мандатами. А це можна розцінювати, з одного боку, як розтринькування народної довіри та авторитету серед громадськості (через неконституційність своїх дій), з іншого ж - підкреслює невпевненість і розгубленість частини нової влади.