Rated by MyTOP
 

Выборы 2006 – грубые нарушения Конституционных прав граждан

 

Манипуляции с демократией

начало | архив | темники | политреформа | эксклюзив от ГУИП | референдум | RSS 2.0
  29.05.2020
  Статьи

Версия для печати


Народний депутат Ігор Шурма, Блок "Не Так!": "Конфігурацію майбутньої більшості визначатимуть "зв`язкові" фракції"

П.Вуєць,

Без цензури (23.-29.03.2006),

24.03.06

І.Шурма: "За цей рік не відбулося ніякої судової реформи, і влада нічого не говорить про залежність судів. Суди просто почали працювати на нову владу".

Колишній медик Ігор Шурма веде досить бурхливу діяльність у парламенті та є одним із головних ньюсмейкерів нинішньої опозиції. При цьому він залишається в тіні, і більшій частини виборців його ім`я навряд чи що скаже. Однак для тих, котрі стежать за політикою, Шурма – просто джерело інформації. Корисної чи не дуже – вирішувати вам.

– Ваш слоган "Не Так!" провокує деяку смислову колізію. Коли слухаєш тих же Кравчука, Медведчука, що "знають як", виникає питання: "А що ж їм заважало, коли вони володіли практично необмеженою владою?"

– Передусім коли ми кажемо "не так", це стосується не того, що влада робить щось не так, як ми хочемо, а те що влада приймає рішення, які б ми реалізовували не так. Ну взяти, наприклад, прихід до влади команди Ющенка, який призвів до того, що було звільнено 20 тисяч людей. Прийшовши у владу, звичайно, треба було змінити міністрів, губернаторів – то цілком закономірно. Але середній ланці управлінців, тобто українському бюрократу, потрібно було запропонувати: "Працюй! Якщо ти будеш політично заангажованим, то будеш звільнений. Але набутий досвід ти маєш право зреалізувати в нашій команді". Якщо виходити з позиції "вони служили старому режимові", то треба було б після 90-го року всю Україну звільнити й вивезти, бо в Радянському Союзі всі, що були при владі, були в Комуністичній партії. Зрештою, той же Віктор Андрійович. Коли ми заговорили про охорону здоров`я, то треба, щоб у всіх були однакові можливості: кожен має право на фахову медичну допомогу. Досягати результату потрібно не так – не забороняти студентам обирати фах і всіх посилати працювати сімейними лікарями, а продумувати систему реформування охорони здоров`я.

Що стосується несприйняття певних лідерів, що вже були при владі... Звичайно, можна по-різному ставитися до Медведчука. Я не збираюсь агітувати за цю людину. Але я переконаний, що його потенціал на багато років випередив політичну ситуацію в Україні. Просто людина такого характеру буде потрібна країні ще не один рік. Чому він не реалізував свій потенціал? За того етапу розвитку України інакше не могло бути.

– Тобто просто час був такий?

– Так. Важко було уявити, що за Медведчука може бути повальне скорочення такої кількості людей, що у владу можуть прийти нефахівці. І я глибоко переконаний: був великий резон у його словах, що людина без досвіду, яка не вписується в порядок підготовки державного службовця, не має бути просто "закинута" на роботу, бо це є великий ризик і відповідальність перед суспільством.

– Але влада каже, що вона ламає саму систему. А система існує насамперед у головах тих, котрі є складовими цієї вертикалі...

– Я згоден. Але дивіться самі: у 90-х роках ніхто не знав, як саме має розвиватись Україна, ми не мали досвіду державотворення, не мали менеджерів системи державного управління. Це був "чистий аркуш", тому цілком закономірно, що мав місце економічний спад. Ми могли робити неправильні кроки, припускатися помилок, які, очевидно, були в цій системі. Але як тільки держава почала йти по висхідній, відбулося те, що ми бачимо. Тому люди, які зробили висновки з недоліків попередньої влади й того, що відбувається сьогодні, для суспільства та для української історії цікавіші. Бо за одного битого двох небитих дають. Цей досвід та усвідомлення, власне, переоцінка того, що відбулося, є передумовою того, що ці люди реалізують себе в майбутній політиці.

– Ви стверджуєте, що в попередньої влади час був такий. Проте нинішня може сказати те ж саме. Чи залишаєте ви їй право на помилку?

– Я завжди залишаю право на помилку, помилки – об`єктивний процес. Але тільки якщо вони не системні. Можна зробити помилку, але не звільняти тисячі людей (а цей процес триває й досі). Також спочатку ми сказали "всі в Європу" й на Росії поставили хрест. У Європі нам зачинили двері, і ми побігли назад – у Росію.

– Але ваші опоненти стверджують, що "холодна війна" з Росією є наслідком дій попередньої влади, яка інспірувала нинішній конфлікт із Росією, замовчуючи ті ж проблеми з газом, Чорноморським флотом...

– Ну на те вони опоненти... Ситуація, що складається навколо проблеми газу та ЧФ, сьогоднішня влада використовує як фішку: влада – захисник національних інтересів, якій потрібний образ ворога, на роль якого вибрано Росію. Чому Росію? Тому що сьогоднішня влада (а це є фактично одна політична сила) має сколихнути свій електорат на Заході.

– Сьогодні український політикум хвилює чи не одне питання – конфігурація коаліції, що буде сформована після виборів. Ваш однопартієць Нестор Шуфрич заявив, що "синьо-помаранчевий" симбіоз у майбутньому парламенті стане для нього особистою трагедією. Чи буде це такою трагедією для вас?

– Про можливість якихось коаліцій, я вважаю, треба говорити тільки після виборів. Зараз кожен крок влади призводить до того, що опонентам узагалі не треба нічого робити, а збирати рейтингові очки. У політиці не існує вічних друзів або вічних ворогів, є тільки вічні інтереси. Дуже багато розмов точиться навколо можливої коаліції Партії регіонів та "Нашої України". Якоюсь мірою це був би дуже взаємовигідний союз, бо це б унеможливило процедуру розпуску парламенту. Партії регіонів вигідно взяти собі в партнери пропрезидентську силу, бо це дасть їй гарантію, що ніхто цю коаліцію не розганятиме. Із другого боку, пропрезидентським силам було б вигідно мати союзником таку потужну силу, як ПР. По-перше, за ПР – економічна потуга, по-друге, простіше мати справу з однією силою, ніж із кількома, по-третє, на прийняття цього рішення може вплинути бажання "заспокоїти" Україну. Хоча, на мою думку, такий союз неможливий, оскільки українське суспільство з обох боків дуже швидко на такий союз відреагує. А ось чи може бути суто "цитрусова" коаліція... Навряд, оскільки люди з "помаранчевого" табору поділилися на дві категорії: ті, що зберегли ідеали Майдану, та категорія "оранжистів", які осідлали владні портфелі. І кому в цьому випадку адресоване гасло "Не зрадь Майдан!"?

– А яка ж коаліція все-таки ймовірніша?

– Будуть "зв`язкові" фракції, які й визначать конфігурацію. Мені здається, що більшість створюватиме дуже широке коло політичних сил. Кожна сила, що пройде в парламент "великою та могутньою", матиме дуже великі амбіції й до останнього сподіватиметься на якісь портфелі. Це призведе до того, що не такі численні суб`єкти парламентського життя можуть об`єднатися й створити несподіванку.

– Тобто все вирішать "малюки"? А наскільки є реальним варіант розпуску парламенту, якщо коаліція, яка створиться, не задовольнить Президента?

– Президент може спровокувати будь-яку ситуацію, але йому за кожну дію доведеться відповідати перед європейською та світовою спільнотою. Тому якщо, наприклад, депутати запропонують на посаду прем`єра Тимошенко, йому буде дуже важко не погодитись із цим.

– Але може й не погодитися...

– Може, але як він це мотивуватиме? Державу ж перевернули, щоб прийти до влади, потім Тимошенко, будемо відвертими, вигнали з уряду. Тому буде дуже важко це пояснити народові. Із другого боку, погодитись із цією кандидатурою буде важко. Тому ми недооцінюємо умови, у яких живемо. Зовні відбувається те ж саме: сонце сходить і заходить, але ми живемо за зовсім іншого формату відносин – конституційної реформи. І дуже важко передбачити, як поведеться та чи інша сторона.

– Замість аморфного СДПУ(О) ви вибрали більш гучну назву...

– Чому гучну? Це просто назва, яка підкреслює позиції політичних партій. У нас немає чіткого визначення, що таке опозиція, тому УНП, наприклад, голосує так, як пропрезидентські партії, але вважає себе опозицією. За таких умов треба підкреслювати сутність діяльності партії. До речі, ми першими в українському політикумі заявили про опозиційність до чинного режиму.

– Часто звучить думка, що ці вибори якісь дуже нудні порівняно з тим протистоянням та масою бруду, котрі ми спостерігали на президентських виборах. Тобто у виборців є вже щеплення від таких технологій? Чи просто є межа, коли бруд уже не сприймають?

– Я б не сказав, що того бруду було тоді стільки, як це намагаються подати. Просто вигідно показати, що зі зміною влади відбувся злам системи. Приїжджали тоді представники різних міжнародних інституцій і казали: "У вас зловживання". І скільки в нас зараз людей покарано за зловживання? Поки ми житимемо емоціями, а не за законом, поки звинувачення не доведені судом...

– Але навряд чи хто сумнівається, що судова гілка має пройти серйозне реформування, бо в нас зараз кожен суддя – це ледве не Президент...

– А що заважає владі забезпечити умови роботи адміністративного суду? Рік тому колишня опозиція казала про політичну заангажованість судів. За цей рік не відбулося ніякої судової реформи, і влада нічого не говорить про залежність судів. Суди просто почали працювати на нову владу.

начало | архив | темники | политреформа | референдум | RSS 2.0