Україна двох не здужає

Д.Пономарчук,

Свобода (29.11.- 05.12.2005),

26.11.05

Святослав Піскун: "А я хочу змусити владу дотримуватися законів".

18 листопада колегія у складі трьох суддів Шевченківського районного суду Києва визнала протиправним указ Президента про звільнення Святослава Піскуна і поновила його на посаді генпрокурора з 14 жовтня. Тобто, з того самого дня, коли секретаріат Президента оприлюднив цей указ.

Уперше в українському судочинстві суд іменем України встановив, що глава держави вчинив тиск на служителя законності. У постанові суду дослівно мовиться: "звільнення генерального прокурора без визначення підстав його звільнення може вважатися способом впливу на генерального прокурора та засобом втручання в його діяльність, оскільки створює залежність генерального прокурора та його дій чи рішень від відповідної посадової особи — відповідача по справі". Тобто — залежність від самого Президента України, який підписав указ під №1441/2005.

У день оприлюднення повного тексту постанови суду, 23 листопада, Святослав Піскун дав гучну прес-конференцію.

Про суд

Піскун одразу заявив, що це одне з небагатьох судових рішень, яке можна покласти до хрестоматії законності й права в Україні. "Воно означає, що наші суди все-таки ухвалюють цивілізовані законні рішення, і в Україні діє верховенство законів, верховенство права", — стверджував тепер уже вдруге поновлений судом на посаді генпрокурор.

"Радіти треба!" — може спасти на думку пересічному громадянинові. Стільки говорили про залежність судів і суддів, корупцію в судочинстві тощо, а тут суд завдає ляпасу Президентові, керуючись виключно законом. Радіти, на жаль, завчасно. Саме "позаполітичні" судові рішення в Україні нікому не потрібні, бо виконувати їх ніхто не збирається.

"Зрозумійте, — просив журналістів генпрокурор, — сьогодні не йдеться про мою особу чи про політику. Йдеться про верховенство закону і права в Україні, про які всі так голосно проголошують на всіх майданах. Йдеться про законність рішень, яких повинні дотримуватись усі державні чиновники, незалежно від їхнього рангу. Йдеться, врешті-решт, про обов`язковість виконання судових рішень... Якщо вже Президент не виконує законів, то куди ж далі?"

Існують сотні судових рішень по інших справах, які теж не виконуються, і добре, що Піскун привселюдно пообіцяв відтепер порушувати кримінальні справи за кожним фактом саботування судового рішення та притягати винних до відповідальності.

Подібну ситуацію Піскун уже перетерпів. У жовтні 2003 року він так само був звільнений Кучмою. І виграв справу аж у грудні 2004 року — у Печерському райсуді. Адвокати відповідача тоді вирішили утриматися від оскарження. І Президент Кучма на основі судового рішення підписав указ про поновлення Піскуна на посаді генпрокурора.

Практику скасування власних указів про звільнення має і чинний Президент, який, до речі, став ним завдяки також судовому "вироку" після повстання на Майдані. Коли у червні Президент звільнив начальника головного управління розвідки Міністерства оборони Олександра Галаку, то після визнання Печерським судом незаконним цього указу він вимушений був поновити його на посаді у вересні.

"Вибіркового виконання законів не повинно бути, виконання законів не повинно залежати від прізвища", — сказав Піскун, маючи, вочевидь, на увазі цей прецедент.

Про політику

Президента Піскун звинувачувати не хоче. На його думку, указ підписано під тиском оточення Президента, яке прагнуло всіма способами і методами за будь-що "відстрелити" норовливого генпрокурора. Заповзятість "кумів" Президента він пояснює тим, що порушив кілька справ, які їх узяли за живе особисто. "Пам`ятаєте істерику голови секретаріату, коли він повідомив, що мене звільнили за порушення кримінальних справ? Він сам розповів про те, за що мене звільнили. Які ще можуть бути коментарі?" Справді, без коментарів.

Гостро відреагував Піскун і на питання про заяву міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Він, нагадаємо, пояснив його звільнення тим, що "бандити не сидять в тюрмах". Заочна відповідь через пресу заслуговує на пряму мову: "Шановний Юрію Віталійовичу! Я пишаюся тим, що не дав тобі створити правового "безкраю" у країні. Що я за тим твоїм списочком, з яким ти бігав, за тим лахміттям не ухвалював незаконних рішень. Я щасливий від того, що жодного разу не порушив закон, як ти не просив і не наполягав на тому. І не порушу!"

Загалом діяльність Луценка Піскун оцінив доволі-таки скептично: "Це було намагання загнати прокуратуру в політичну боротьбу. А я цього не робитиму. Сьогодні влада більше думає про політичну доцільність, а не про верховенство права у країні. А я хочу змусити владу дотримуватися законів".

Піскун прокоментував також закриття кримінальних справ проти Юлії Тимошенко. За його словами, всі рішення ухвалювалися слідчими, а він їх лише погоджував, проте цілком свідомо. Зрештою, мав рацію, бо справедливість перемогла на найвищому судовому рівні.

Про актуальне

Після прес-конференції Святослав Піскун попрямував до секретаріату Президента. З постановою суду, виконавчим листом і заявою. Що далі буде, він іще не знає, бо все залежатиме поки що лише від Президента.

Піскун сумнівається, що виконавча служба сприятиме виконанню судового рішення, адже міністр юстиції Сергій Головатий, якому вона підлегла, був фактично адвокатом відповідача — Президента — в суді.

У свій службовий кабінет Піскун заходити поки що не намагається. "Бо мене туди не пускають. Я, звичайно, можу це зробити, можу попросити, наприклад, народних депутатів прийти разом зі мною, але вважаю, що мій прихід у Генеральну прокуратуру, як це було минулого року, повинен бути офіційним і законним". Що ж, гідне прагнення, але надто ідеалістичне як для часу, в який ми живемо.

Абсурдність ситуації в тому, що нема різниці, де генеральний прокурор: у кабінеті чи в іншому місці. Його повноваження діють скрізь. Якщо буде розпорядження чи наказ, вони матимуть юридичну силу. Звичайно, інший генеральний у силі дати протилежний за змістом наказ, скасувавши "попередній". Повний, як то кажуть, абзац! Сміх на весь світ.

До останнього часу Піскун збирався залишити Олександра Медведька першим заступником генерального, враховуючи, що за нього проголосували у Верховній Раді 303 депутати. Але після того, що відбулось останнім часом, поновлений на посаді генпрокурор сказав: "Він або робить це сам, або йому дали таку вказівку. Вказівку таку йому могла дати тільки одна людина. Я з`ясую, якщо він це робить сам, то це одне питання, якщо це вказівка, це зовсім інше питання".

Влада може "пишатися". В Україні де-факто (чи де-юре?) два генеральних прокурора. Завтра може бути два міністра фінансів, два прем`єра, а там, не дай Бог, і два президента. Давно відомо, що Болівар двох не здужає. Але то коняка. Навіщо ж випробувати ще зовсім молоду, неповнолітню за віком державу? Га, пане Президенте?