Президентський заповідник

Наталія Лебідь,

Без Цензури (18-24.11.2005),

17.11.05

Городяни із пересуванням Банковою поки що "пролітають"...

Деякі речі мають свою цікаву історію. Подекуди ця історія виразно відгонить політикою. І знехтувати такою обставиною складно. Ось, приміром, огорожа біля Секретаріату Президента – безневинний шмат заліза зріс до рівня символу... Символу відкритості (чи то пак закритості) нинішньої влади, яку так і тягне порівнювати із владою попередньою, причому не на користь першої...

З історії питання

Дуже давно, коли "світ був іще новим" (як сказав би Редьярд Кіплінг), тобто коли "новою" була Україна, яка щойно стала незалежною, із ходінням вулицею Банковою не було жодних проблем. "Кияни та гості міста" мали змогу безперешкодно прогулюватися вздовж знаменитого Будинку з химерами та величезної будівлі, яка в тоталітарному минулому належала КПРС, а тепер стала "притулком" для президентської адміністрації.

Пізніше вільний прохід на Банкову лишився тільки з боку Інститутської. Що ж до другого кінця вулиці (того, де Банкова перетинається з Лютеранською), то бажаючі мали змогу пересуватися тут лише вузенькою вервечкою вздовж спеціально відгородженого коридору. При цьому вже не було доступу до архітектурної перлини Києва – Будинку Городецького, а спроба сфотографувати славнозвісних химер обов`язково провокувала цікавість "людей у штатському", які відразу ж запитували: "А що це ви знімаєте?"

Та навіть якщо ви просто йшли Банковою, не підводячи очей від асфальту, вас неодмінно супроводжували похмурі погляди міліціонерів, що стерегли кучмівську твердиню. Усе разом узяте призвело до того, що вулиця Банкова зажила собі не надто приємної слави. Особливо після подій 9 березня 2001 року, коли на підходах до неї спалахнула сутичка (і навіть не без кровопролиття) між опозиціонерами та спецназом, що охороняв Адміністрацію Президента.

Відтак кожен киянин і кожен українець, не роздумуючи, продовжив би асоціативний ряд: Банкова з її парканами – це Кучма, це Медведчук, це олігархічна влада і захисток беззаконня... Із цими поняттями активно боролася країна в часи Помаранчевої революції, а після її перемоги на Банкову вселився новообраний Президент країни Віктор Ющенко. Навіть незважаючи на її погану карму...

Здогнати й перегнати Кучму

Спочатку, щоправда, на честь розмістити у своїх стінах президентських клерків претендували інші київські будівлі. Як варіант обговорювався, приміром, доволі затишний і скромний Будинок учителя... Однак Ющенко все ж таки переїхав на Банкову, перейменувавши Адміністрацію Президента в Секретаріат і знявши (спочатку!) всі паркани.

Обнадієний народ швидко скористався нагодою вільного доступу до глави держави, і коли на Банковій піднімали президентський штандарт, на Ющенка вже чекали численні "ходоки". У січні-лютому Президент – здається, залюбки! – виходив до народу – погомоніти про життя... Але минув час, і пора такого спілкування теж минула. А на Банковій тим часом виріс новий паркан – вищий за кучмівський, – перекривши прохід вулицею з боку Лютеранської. Цього разу вже наглухо... Через це стало надзвичайно незручно ходити, скажімо, у Верховну Раду, шлях до якої перетворився на довгий та закручений. Тож журналісти, які змушені тепер петляти кварталами київських Липок, аби дістатися до парламенту, не раз, мабуть, згадують героя фільму "Джентльмени удачі" з його загальновідомим "Ты сюда не ходи. Ты туда ходи..."

Вулиця зі статусом

Ясна річ, що на появу нового паркана на Банковій українські громадяни не зреагувати не могли. 31 жовтня під Секретаріатом Президента відбувся пікет, учасники якого вимагали від Віктора Ющенка знести цю "архітектурну форму". А перед цим новопризначений Державний секретар України Олег Рибачук обіцяв журналістам, що до кінця місяця Банкову відкриють, причому сказано це було ще 16 вересня, але віз (тобто паркан) і нині там...

Банкова буде "проезжая и пролетная", жартував тоді Рибачук, наголошуючи на тому, що: а) огорожа під Секретаріатом тимчасова й потрібна тільки на час реконструкції вулиці; б) незабаром усе повернеться на круги своя, ба навіть більше – Банковою зможуть не тільки ходити пішоходи, а й їздити автомобілі; в) перекриватимуть вулицю тільки на час проведення спеціальних протокольних заходів...

"Рибачук формулу загальну, адміністративно-правову дав, – коментує мер Києва Олександр Омельченко, – а я додам. Замовником огорожі на Банковій є управління справами Секретаріату, виконавцем є Укрпроектреставрація – відома українська фірма. Ви ж розумієте, що я не можу з власної ініціативи розгородити чи загородити Верховну Раду чи Кабмін, так само не може з власної ініціативи голова облдержадміністрації Жовтяк загородити мерію Києва чи розгородити".

Сказавши це, Сан Санич сам собі суперечив, бо, як виявилося, таку ініціативу київській мерії вже надано: "Є звернення Секретаріату Президента до Київської міської ради з приводу визначення статусу Банкової. Питання є, воно включене в порядок денний на 17-те число, і сесійно, методом голосування, вирішуватиметься".

Що ж, поки Омельченко та Рибачук пишуть свої формули, очевидним є лише одне: Банкова й справді "пролетная" – у тому самому розумінні слова, яке передбачається молодіжним сленгом. Тобто городяни із пересуванням Банковою поки що "пролітають"... Можливо, для цього є певні підстави і той "паркан спотикання" Президентові необхідний?

Партія "ПОРА" в особі члена її політради Андрія Юсова так не вважає. "Ми вже висловили своє ставлення до цього паркану", – каже він. "БЦ" також дає змогу висловитися із цього питання двом сьогоднішнім експертам.

Коментарі

Паркан на Банковій – знак того, що влада перероджується

Олесь Доній, політолог, керівник Центру досліджень політичних цінностей

– Паркан на Банковій – це один зі знакових моментів, які свідчать про швидку трансформацію оточення Ющенка, про набуття ним таких собі кучмівських рис. Інакше кажучи, казочка "Убий дракона!" у нас матеріалізувалася у двох десятках метрів металевої огорожі... Усім так званим ідеалам Майдану, до яких час від часу апелює влада, це абсолютно суперечить. Принципи відкритості та прозорості перекриті цим парканом на Банковій. За Кучми, до речі, не тільки паркан був нижчий, а й резиденцій значно менше. Йому якось вистачало однієї будівлі на Банковій, а Ющенкові потрібний і Будинок з химерами, і комплекс Міністерства охорони здоров`я, і ще одна нова будівля у Маріїнському парку... Очевидно, що парканчик цей – просто знак того, що демократична влада дуже швидко перероджується... А щодо закордонного досвіду, то пригадайте, який фурор свого часу справив Вацлав Гавел, котрий спокійно пройшовся Львовом, посидів у львівській кав`ярні, що є неймовірним (неможливим навіть в уяві!) для більшості наших політиків. Закордонний досвід є різний. І брати до уваги слід, мабуть, той дух демократизму, який мусить бути притаманний нашій країні. А втім, це, звісно, залежить від того, хто якого досвіду хоче набувати. Можна рівнятися на Туркменістан – там усе дуже красиво, президент править вічно, ніяких виборів... На кого ми хочемо бути схожими – на Вацлава Гавела чи на Володимира Путіна? І той і той – керівники європейських держав. Треба вибирати...

Я - за паркан! Не люблю, коли комуністи оруть пісні про Сталіна

Микола Кульчинський, народний депутат (фракція "Наша Україна")

– Паркан на Банковій потрібен. Я не бачив жодного урядового будинку за кордоном, не огородженого парканом. Ви знаєте, довкола цього йдуть постійні спекуляції. Урешті-решт ми вже маємо якось стабілізувати форми державного життя. Ніхто з влади не позбавляє людей права на пікетування й мітинги, і це видно навіть з останніх подій. Але коли я сиджу у своєму кабінеті на Банковій, а Секретаріат Президента пікетує Комуністична партія, яка включила на весь Київ свою апаратуру з підсилюванням звуку та співає пісень про Леніна, про Сталіна, то, знаєте, це вже переходить всякі межі. Я б, наприклад, не стерпів цього й викликав міліцію, бо є закон про певні санітарні норми, що стосуються гучності й дозволених децибелів... Але ж у нас ніхто нічого не дотримується! Або Соцпартія – вони пікетували Кабмін, і там у них на весь Київ ревли афганські пісні. Але якщо я їх, приміром, не люблю?! Або є люди, які просто не люблять сильного звуку... Демократія – це не те, що всі бояться хоч слово сказати проти таких заходів! І якби таке сталося, скажімо, перед Білим домом чи англійським парламентом, то там би поліція вже зробила свою справу... Люди мають привчатися, з одного боку, висловлювати свої погляди, користуватися своїм правом на мітинги, а з другого – і до відповідальності... Тим більше що в нас поняттями "свобода" і "демократія" просто спекулюють... Та ж таки Вітренко, ті ж комуністи. Тому я за паркан. Хоча залишив би трохи тротуару – отаку практику я бачив скрізь...

P. S. Насамкінець розмови пан Микола так перейнявся скаргами на незручність курсування за маршрутом: редакція – Банкова – Верховна Рада, що пообіцяв від імені журналістів "Без цензури" зробити депутатський запит до Президента. Може, тоді й нам перепаде трошки Банкової?