Учасник студентської голодовки Маркіян Іващишин: "Майдан запізнився на 15 років"

Вікторія Галицька,

Без цензури (04-10.11.2005),

04.11.05

М.Іващишин: "Я вірив, що нашим лідерам - Тимошенко, Ющенкові, Морозу - вистачить здорового глузду, щоб не зважати на якісь там старі зобов`язання".

Цієї осені виповнилося 15 років відтоді, як відбулася перша українська революція. 2 жовтня 1990 року близько сорока студентів розпочали голодовку на площі Жовтневої революції в Києві. У такий спосіб вони вимагали відставки тодішнього голови Ради міністрів УРСР Віталія Масола, проведення дострокових виборів до Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі, націоналізації майна КПРС та комсомолу, відмови від підписання союзного договору та повернення в Україну солдатів, які проходять військову службу поза її межами. До завершення акції голодувало вже близько двох сотень молодих людей. Кияни всіляко допомагали голодуючим. Хоча вимоги студентів задовольнили тільки частково, вони все ж таки здобули перемогу, і політикам довелося з ними рахуватися. Львів`янин Маркіян Іващишин був одним із лідерів "революції на граніті". Зараз він очолює мистецьке об`єднання "Дзига" та Львівську організацію партії "Пора", залишаючись "вічним революціонером".

- Маркіяне, згадайте себе в ті роки, - ким ви були, чим займалися, як би описали себе?

- Був на 15 років молодший. Був головою Студентського братства. На той час мене вже виключили з інституту і я займався лише громадською діяльністю. Ну і працював на археологічних розкопках. Але здебільшого займався Студентським братством.

- Пригадуєте, як готувалися до акції?

- За день до голодовки я одружився. То в нас на весіллі були такі юнацькі конспіративні заморочки. Саме на весіллі ми готували остаточний план - хто якими поїздами їде. Ми думали, що так КДБ не дізнається про підготовку.

- Дружина теж їхала до Києва?

- Ні, ми дівчат не брали - їм було заборонено їхати. Дружина поставилася з розумінням, бо вона теж була активістом Студентського братства.

- Що вас особисто спонукало їхати до Києва голодувати?

- Це було позиціонування. Я був лідером своєї організації, яка вже мала бачення дещо відмінне від старших політиків, наших колег - від рухівців, від Народної ради. Ми були радикальнішою організацією. Ті ідеї, які ми виношували, ті вимоги, котрі ставили, - ми в усе це щиро вірили. То було за рік до проголошення незалежності, і ми справді вірили: якщо приймуть закон, згідно з яким українські хлопці служитимуть на території України, то за якісь 5-10 років ми зможемо організувати збройне повстання за допомогою армії. Ми не знали, що попереду путч і незалежність. Був Радянський Союз, і ми думали, як досягнути тієї незалежності.

- Не всі ваші вимоги виконали...

- Масол пішов у відставку, потім заборонили КПРС. А от націоналізації комуністичного майна так і не відбулося.

- У чому тоді полягав успіх студентської голодовки?

- У тому, що люди вперше протестували в Києві, і це дуже добре показало Україну в Радянському Союзі. Ми стали першою державою після країн Прибалтики, яка здатна робити якісь прогресивні речі.

- Ви зараз спілкуєтеся з людьми, з котрими вас об`єднав Майдан 15 років тому?

- Так, звичайно, у мене вся "Дзига" вийшла зі Студентського братства. Усі працівники, тобто топ-менеджери, - то члени цієї організації.

- Участь у "революції на граніті" якось сприяла їхньому кар`єрному зростанню?

- Тоді про це не думали. Усі поверталися на свої позиції.

- Чим відрізнялася молодь тодішня від сучасної?

- Нічим. Ну, мобілок не було. Фєньки інші були. Це зовнішня різниця. Нормальні драйвові люди, скажімо так, молодь андеграунду, яка була тоді і є зараз, - вони абсолютно однакові. Це люди, котрі думають наперед і свої молоді роки використовують, аби щось створити, щось започаткувати, мають великі амбіції. А хруні є хруні, вони й тоді були...

- Чому ви, бізнесмен, повернулися в політику - очолили Львівську міську організацію партії "Пора"? Це ностальгія за революційним станом чи заманливі політичні перспективи?

- Бо мене "клинить" кожні два роки... Перспективи - це не найважливіше для мене. Я після Помаранчевої революції сказав, що не займатимуся політикою, коли почалися ті чвари, сварки, тобто коли з`явилося відчуття, що влада "кидає" помаранчеві ідеї...

- Хто з політиків не втратив вашої довіри після усього, що сталося?

- Поки що Луценко. З усіма його мінусами, він здається мені послідовним і щирим. Навіть у своїх помилках.

- Як простій людині розібратися в цьому політичному хаосі, аби не робити помилок у майбутньому?

- Ходити на збори, зустрічі... Не слухати політика як ксьондза на проповіді, де не можна перебивати. Воювати зі ЗМІ. Якщо в них вся політика буде як реклама, то не купувати такі газети. Необхідно здійснювати контроль і над владою.

- А ви контролюєте дії влади?

- Так. От ми у Львові створили комітет підприємців. То рутинна робота, дуже багато процедурних питань, але ми це робимо, ходимо сваримося... Ми перші, хто об`єднався і спілкується із владою не заради своїх статків, а заради своїх принципів.

- Після "революції на граніті" було розчарування. Маючи такий досвід, ви вірили в Майдан?

- Так, я вірив, що можна буде спокійно йти на політичну пенсію. І займатися тим, що люблю найбільше, - культурою. Я вірив, що нашим лідерам - Тимошенко, Ющенкові, Морозу - вистачить здорового глузду, щоб не зважати на якісь там старі зобов`язання. Вірив, що буде рух уперед і, що найважливіше для мене, моральні зміни в політиці та владі. На жаль, цього не сталося. Мені це все нагадує 1990 рік...

- На хвилях революцій на поверхню випливає чимало політиканів. Чи з`явилися вони після Помаранчевої революції?

- Важко сказати персонально. Влада зараз є такою, як ми бачимо. Старі політики нічого не пропонують, а кажуть лише про одне - як і з ким об`єднатися. Мотивація тих блокувань і об`єднань одна - пройти трьохвідсотковий бар`єр. А страх не дуже гарний порадник, особливо для дорослого мужчини, його слід приховувати, а не показувати на людях.

- А звідки той страх у політиків?

- У кожного по-різному: амбіції, честолюбство, у когось - бажання захистити ті свої статки. Вони залежать від свого бізнесу, від квартир, розбещених дітей.

- Ви теж бізнесмен, чим ви відрізняєтеся від них?

- Я заробив гроші, коли не був депутатом. Ходив на Майдан, робив партію, але не був депутатом. Зараз для мене політика - то передусім процес. Мені важливий саме процес. Партія "Пора" - це сьогодні мистецтво, чистий аркуш. Я разом із Каськівим започатковував цей проект, і зараз ми самі фінансуємо партію - її члени та друзі... "Пора" - один із чинників, чому відбувся Майдан.

- А чому відбувся Майдан?

- Є багато складових. Харизма лідерів - це найперше, я вважаю, а друге - послідовна робота. Якщо взяти 2000 рік, коли була "Україна без Кучми", потім комітет "За правду", то це провалені акції. "Пора" 2004 року - це комітет "За правду" 2001-го. Тоді це були студенти, яких протримали по дві доби в тюрмі, а через три роки вони вже стали зрілими людьми. Нехай "Пора" хоч на один відсоток спричинила те, що Майдан відбувся, але якщо того відсотка бракує, провалюється все. Далі сталася поляризація кандидатів, що було грою Кучми, і він загрався. Він хотів показати народу, що, крім нього, нікого немає, а ми всі мали стати на коліна і сказати: "Тату, припини це кровопролиття, розбрати, покеруй нами ще трішки..." Проте, у будь-якому випадку, рух "Пори" все одно відбувся б. Це гарні хлопці, які готові були брати владу фізично.

- І як би вони брали владу?

- Так, як ми у Львові зробили: прийшли в обласну раду та забрали владу (ідеться про події осені 2004 р. - Авт.). 22 листопада ми вже сиділи в кабінеті губернатора. І тієї ночі дві тисячі омоновців не змогли увійти в місто, бо певна кількість людей стояла й готова була з ними битися.

- Якими, на вашу думку, є реальні здобутки Майдану?

- Люди більш вільні, страх відійшов. Не забувайте, що минуле літо - це тотальний страх: половина нації перебувала в СДПУ(О) чи в Партії регіонів. Їх змушували так чинити... Зараз начебто цього немає. НСНУ так не зможе, бо немає в неї стрижня - сили влади.

- Яка із цих двох революцій - 1990-го чи 2004 року - потребувала більшого героїзму від її учасників?

- Складно сказати. Згадуючи тодішні відчуття, - ми не сподівалися, що надійде якась підтримка. Були дві сотні хлопців, і ми розуміли, що, скоріше за все, нас позабирають у буцегарню, трохи потримають, ми посидимо, усіх відрахують із навчання - це однозначно. І ті хлопці були готові до такого. Ну, безперечно, страх був, адреналін був, бо неприємно, коли тебе б`ють, і неприємно сидіти в тюрмі.

- А яка з революцій відіграла важливішу роль для України?

- Насправді ні одна, ні друга не були справжніми революціями. Тому що не відбулося зміни влади. Не було політичних партій, не було послідовного ланцюжка, скажімо так, від студентів, молодіжних організацій до організації, готової взяти владу і розпорядитися нею.

- У майбутньому справжня революція в Україні можлива?

- Тому я в "Порі". Вона може взяти владу й розпорядитися нею. Через вибори.

- Яким ви бачите майбутнє України?

- Усе буде нормально. Зараз тут відбувається те, що відбувалося у Східній Європі у 80-х роках. Значить, ми такі є - запізнюємося десь років на 15. Такі були умови, так ми собі обирали лідерів, так ми любили впадати в транс. І любимо й зараз якомога скоріше позбутися відповідальності, перекласти її на Ющенка, на Юлю, на Мороза...