Вугільний спрут

Олександр Міщенко,

Без Цензури (18-24.11.2005),

17.11.05

Донецька облрада роздає місцеві надра приватним ділкам.

Ось уже півтора десятка років вугільна галузь залишається найболючішим і найуразливішим місцем кожного українського уряду. Реформаторам здавалося, що немає нічого простішого, ніж, за прикладом "залізної леді" Маргарет Тетчер, взяти й одним махом розрубати гордіїв вузол. Тобто методом шокової терапії відразу закрити всі збиткові шахти, виплатити гірникам істотну одноразову допомогу та, переживши неминучі виступи й протести, через два-три роки назавжди забути про постійний головний біль. Терапевти-нереформатори, навпаки, намагалися законсервувати державно-соціалістичний уклад вуглепрому, щороку вливаючи туди багатомільярдні бюджетні кошти. Вони впевнені, що в такий спосіб збережуть оптимальний вуглевидобуток, не зруйнують єдину вітчизняну енергетичну галузь і позбавлять державу соціальних і політичних наслідків реформування найбільш вибухонебезпечного середовища. Унаслідок майже щорічної зміни урядів не переміг ніхто. Практично всім доводилося жертвувати своїми принципами. Як мильні бульки лопалися чергові програми й концепції. Без оголошення роздержавлення починалася приватизація. Після проголошення держмонополії на вугілля тривала тиха "прихватизація" шахт. У результаті половинчастих заходів у програші лишалася тільки сама галузь.

Жертовна корова

Після перемоги Помаранчевої революції жертвувати вуглепромівським пішаком довелося й новому керівництву країни. У липні поточного року вугільний гамбіт припало розіграти Президентові. Під час візиту в Донецьк Віктор Андрійович дуже порадував галузевий генералітет тим, що заявив про підписаний ним указ щодо відтворення Міністерства вугільної промисловості. Тоді експерти припустили, що цей крок глави держави – не що інше, як істотна поступка впливовому вугільному лобі. Адже ще в травні Ющенко казав про необхідність кардинальних ринкових змін "найбільш тіньової та криміналізованої галузі", де всі вкладені ресурси "йдуть у тіньовий сектор і не дають жодних результатів". У Донецьку навіть прибиральниці на шахтах знають, що Мінвуглепром – це "дах" і "годівниця" вугільного чиновництва й директорату. Така собі асоціація колгоспного ладу під землею, що здійснює перекачування бюджетних коштів у кишені "генералів підземних кар`єрів". За всіх часів усілякі контрольні органи сигналізували про тотальні фінансові порушення й зловживання у вуглепромі, але практично ніколи розподільча верхівка не підпадала під судову відповідальність за свої діяння. Розмови про вугільну мафію обмежувалися лише томами закритих кримінальних справ або відставками "стрілочників". То чи існує насправді організована злочинність у вуглевидобувній галузі?

Один у полі воїн

Нещодавно відповідь на це запитання озвучив заступник голови Донецької облдержадміністрації Олександр Клименко. Він зробив офіційну заяву про те, що йому та його близьким загрожували певні особи, котрі належать до вугільного клану. Конкретніше те, що сталося, прокоментувала політична соратниця Клименка, голова обласної організації Конгресу українських націоналістів Марія Олійник: "Із самого початку своєї роботи в облдержадміністрації він займався вугільною промисловістю. Він викрив і намагається припинити махінації у вугільній промисловості – ті тіньові схеми, які існували й удосконалювалися. Ще жодна людина не намагалася все це виводити з тіні на білий світ... Клименко повірив Ющенку, який сказав, що потрібно робити бізнес чистим, прозорим. Він намагався це зробити й за це ж і поплатився". За її словами, можливий замах пов`язаний із підписанням меморандуму між Ющенком і Януковичем. "До меморандуму Клименко це робив (розслідував схеми у вуглепромі. – Авт.), але йому не погрожували вбивством, а після меморандуму ці люди вирішили, що область віддано їм знову, тобто тих, хто намагався працювати прозоро, треба знищити". Слід зазначити, що за два тижні до цієї події в Києві за загадкових обставин загинув син Клименка Дмитро.

Поки правоохоронці розбираються із даними фактами, колегія Рахункової палати підтвердила старий діагноз вуглепрому: міністерство й держпідприємства неефективно використали більш як 94% бюджетних коштів, спрямованих на держпідтримку вуглевидобувних підприємств уже цього року. Причому більш як 1,3 млрд. грн. використано з порушенням чинного законодавства.

Зловісні цифри

Незавидну ситуацію у вуглепромі не приховував і міністр відтвореного вугільного відомства Віктор Тополов, котрий недавно побував у Донецьку. Він визнав, що "держава – не дуже ефективний власник" і "в нас далеко не ефективно використовуються бюджетні гроші, які виділяються на галузь". А тому приватизація шахт неминуча, адже "у світі зараз стільки вільних грошей, що якщо тільки справа, у яку вони йдуть, ринково вигідна, то ці гроші прийдуть". Тут-таки Тополов послався на експертів Світового банку, які нібито "сказали, що в Україні 80% шахт цікаві для інвесторів". Останній вислів міністра викликав в експертів-вуглярів щонайменше скептичні посмішки. По-перше, ніколи міжнародні фахівці ні цього, ні іншого відомства не висловлювали такої думки. По-друге, те, що було "цікавим" у вугільній галузі, вже давно прибрали до рук впливові структури, які стали монополістами у сфері виробництва металу й електроенергії. А саме: практично всі шахти, що видобувають коксівне вугілля, і всі більш-менш перспективні енергетичні вуглевидобувні підприємства. Цифра "80" для вітчизняного вуглепрому водночас і знакова, і зловісна. Знакова – тому що 20% наших шахт видобувають 80% українського вугілля. Зловісна – тому що 80% інших вуглевидобувних підприємств за законами ринку слід ліквідувати, що означає застосувати непопулярний підхід англійської "залізної леді". Подальше уливання в них коштів "під розвиток" – те саме що спроби реанімувати небіжчика. Але апетити вугільного генералітету не меншають. Сьогодні їхнє лобі вимагає закласти в новий бюджет вуглепрому близько 6 млрд. грн. В арсеналі тиску на уряд – традиційні погрози певних депутатських груп аж до саботування процесу затвердження держбюджету, якщо не будуть "виконані законні вимоги шахтарів", організація масових акцій протесту гірників тощо. Щоправда, останнім часом і тут не без збоїв. На нещодавньому пікетуванні біля стін Донецької облдержадміністрації замість обіцяних вугільними профспілками 25 тисяч зібралося менш як 4 тисячі осіб. Та й ті іронізували, що всі гроші традиційно підуть "під землю", але до забоїв так і не дійдуть.

Млявий екстрим

От уже кілька місяців ведуться розмови про нову концепцію розвитку вуглепрому, в основі якої – приватизація шахт. Однак про жодні радикальні кроки говорити не доводиться. Більше того, навіть супротивник екстремальних заходів у галузі мер Донецька Олександр Лук`янченко днями заявив: "Не видно якихось дієвих кроків і якихось украй потрібних рішень, які б прискорили стабілізацію у вугільній промисловості. Такі кроки дуже повільно робляться. Триває млявий процес". Поки міністерські стратеги міркують про приватизаційні етапи, у галузі зростає поточна заборгованість по зарплаті гірникам, намітилася тенденція до зниження вуглевидобутку. Наприкінці літа масла в борговий вогонь вуглепрому підлила тодішня прем`єрка Юлія Тимошенко. Щоб виконати свою політичну обіцянку – розрахуватися з минулими боргами по зарплаті шахтарям, вона змусила вуглевидобувні підприємства взяти кабальні банківські кредити. Відсотки по них шалено зростають, розраховуватися шахтам, зрозуміло, нічим. Сьогодні тільки кредиторська заборгованість по галузі перевищує вартість нещодавно проданої "Криворіжсталі". Усі борги "висять" на шахтах, що перебувають у держвласності. У контексті оголошеної приватизації виникає далеко не риторичне питання: хто й за які гроші візьме на себе такий тягар? Якщо ж спишуть ці борги за рахунок бюджету, то який сенс тоді продавати такі об`єкти, як та сама "Криворіжсталь"?

Коли зникають тіні

Тим часом тихий розпродаж ласих об`єктів вуглепрому йде повним ходом. Напередодні президентських виборів на екстрених торгах компанії SCM, що належить Ринату Ахметову, за явно заниженими цінами продано потужні вуглевидобувні об`єднання "Краснодонвугілля" та "Павлоградвугілля". Перед цим SCM придбала сучасну шахту "Комсомолець Донбасу". Концерн "Енерго" є повноправним господарем величезної "Червоноармійської-Західної №1", Юхим Звягільський давно розпоряджається шахтою імені Засядька тощо. Уже цього року Донецька обласна рада без усякого сорому на своїх сесіях затверджувала роздачу земель і надр приватним фірмам "для видобутку запасів кам`яного вугілля". Заступник голови облради й колишній губернатор області Анатолій Близнюк неодноразово пропонував легалізувати та взяти під контроль так звані копанки – підпільні нори, де колишні гірники добувають собі хліб насущний. Один такий проект навіть затвердили на засіданні Ради із спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. На місцевих ділків тепер цілком легально працює не одна бригада копачів. А ті, діставши в користування вигідні ділянки, успішно торгують добутим вугіллям і при цьому, маючи пільги, практично не сплачують податків.

У такій ситуації всілякі розиграші вугільних гамбітів з обов`язковим приношенням у жертву принципів навряд чи доречні. Вугільні магнати однаково не оцінять. Нема сенсу винаходити й власний велосипед. Вугільна мафія й тіньові схеми зникають там, де немає спокуси.