"Бюджет проїдання" чи... "Бюджет розкрадання"?

Євген ШУЛЬГА,

Молодь України,

11.11.05

Те, що ціни зростали і зростатимуть — неминуча реальність.

"Гаряча тема" останніх днів — обговорення проекту Державного бюджету України на 2006 рік. Слухаю я виступи, читаю коментарі і намагаюся зрозуміти (на доступному мені рівні), про що ж мова. Я не маю економічної освіти (як і абсолютна більшість громадян, яких життя, хоч-не-хоч, примушує бути "економістами"), але, можливо, це й добре, бо, як відомо, де два економісти, там три теорії. Якщо я в чомусь помиляюся, то вибачте і виправте, а поки що спробую поділитися своїми думками з цього приводу.

Що мені вдалося зрозуміти, так це те, що бюджет цього, 2005, року був "поганим", бо в ньому було передбачено багато витрат на соціальні потреби, а мало на розвиток економіки, і тому такий бюджет правила гарного тону примушують називати не інакше як "бюджет проїдання". А "хороший" бюджет — це такий бюджет, де багато витрачається на фінансування різних галузей економіки (сільського господарства, вугільної промисловості, металургії тощо) і називається такий бюджет прогресивно — "бюджетом розвитку".

Нібито все правильно: щоб було що розподіляти, потрібно спочатку щось виробляти. Але коли переходимо від теорії до практики, то починаються речі менш зрозумілі, про які б хотілося поговорити. Я не збираюся аналізувати всі бюджетні тонкощі, мене більше цікавить філософія цього питання: наскільки виправдано вживання таких термінів, як "проїдання" та "розвиток", і чи "бюджет розвитку" є бюджетом розвитку, а не чогось іншого?

Так, я погоджуюсь, що держава повинна стимулювати розвиток економіки. І вона, скільки себе пам'ятаю, весь час намагається (нібито) це робити. Щороку витрачаються величезні кошти на розвиток сільського господарства, вугільної галузі тощо. А результат який? Такий, що всі говорять про занепад і руїну. Одні кричать, що грошей дали мало, а інші, що вони і тих копійок не бачили. Про те, що гроші для шахтарів зникали в дорозі з Києва в Донецьк, а гроші для селян до села не потрапили, говорять і пишуть, здається, всі небайдужі. От і виходить: хотіли "бюджет розвитку", а вийшло — "бюджет розкрадання". А тепер поглянемо з іншого боку: держава зробила великі соціальні виплати. Вважають, що наслідком цього стало зростання цін. Це погано, бо високі ціни знижують рівень життя. Але ще гірше те, що зростання цін не привело до відповідного економічного пожвавлення. От де справжня біда. Те, що ціни зростали і зростатимуть — неминуча реальність. У тій же Європі набагато вищі зарплати, але й ціни вищі. І наші ціни намагатимуться вирівнятися із середньоєвропейськими. Тому боротися потрібно не з високими цінами, а з малими зарплатами та пенсіями. Якщо зростання зарплат і пенсій в кілька разів перевищуватиме зростання цін, то це нормально. І це піде на користь економіці. Наші селяни криком кричать, що вони потерпають від низьких цін. А чому низькі ціни? Бо бідний споживач. Низькі ціни на продукцію селян знищують село. Як зарадити лиху? Знизити ціни на паливо, добрива, техніку шляхом "суворих" наказів Кабміну? Видати "дешеві" кредити? Це мало що дасть, бо, як відомо, гроші до фермера і селянина не дійдуть, але вони вкотре збагатять латифундистів і чиновників, які сидять на бюджетних грошах. Головний інвестор села — це 47 мільйонів мешканців України, споживачів продуктів. Якщо збільшаться їхні зарплати і пенсії, вони зможуть купляти і більше, і кращої якості, і за вищою ціною. І тоді відновиться сільське господарство. Тому, віддавши значні, кошти на соціальні потреби тим же пенсіонерам, уряд зробив добру справу і для розвитку. І надалі потрібно збільшувати виплати зарплат і пенсій. Бо ці кошти не осядуть в іноземних банках, а повернуться в економіку. Нагадаю, що ті ж пенсіонери є найсумліннішою категорією платників комунальних послуг. Тому не бійтеся вкласти додатковий мільярд у пенсіонерів, бо 90% цієї суми піде в економіку. Хоча, можливо, це якраз декого і не влаштовує, що гроші пішли мільйонам (хоч і потроху), а не одиницям (але по багато). Так, із малої миски великою ложкою не зачерпнеш. І тому, коли я чую крики деяких про "бюджет проїдання", мені здається, що цим крикунам дуже болить, що це не "бюджет їхнього проїдання".

Тепер поглянемо на проблеми розвитку ще з такої точки зору: а чи повинна держава фінансувати приватну власність? При Радянському Союзі, коли промисловість вважалася загальнонародною власністю, держава вкладала гроші в розвиток тієї ж вугільної галузі. А потім забирала всі прибутки і якось їх там використовувала. Хто власник, того й гроші. Зараз ситуація змінилася. Більшість підприємств є чиєюсь приватною власністю. Шановні власники, ви схотіли бути капіталістами і латифундистами (мати дуже багато землі). Будь ласка, хазяйнуйте. Але до чого тепер державний бюджет? Чому держава повинна брати з кишені платників податків чесно зароблені гривні і віддавати їх приватним власникам, які прибутками не поспішають ділитися ні з ким. Та ні, шановні, слід домовлятися... Капіталізм, так капіталізм, ринкова економіка, так ринкова... Хочете мати право на великі прибутки, майте і право на великі збитки, і на банкрутство. А не можуть наші "комуністи-капіталісти" хазяйнувати, то вас ніхто й не примушує. Не можете господарювати — покладіть там, де взяли. А держава пошукає ефективного власника, щоб не запускав руку до державного (народного) бюджету, а навпаки, сам туди вносив. І щоб так хазяйнував, щоб і собі було, і людям. Тому, гадаю, раз і назавжди держава повинна припинити фінансування приватних підприємств у будь-якій формі. Гроші тільки в борг, тільки в кредит на загальних підставах. І для державних підприємств також. Закон є закон, і всі рівні перед законом, і немає "рівніших за інших". І не треба нам розповідати, як ви любите бідних шахтарів та селян, вчителів та лікарів. Сльози з цього приводу на очах 300 депутатів-мільйонерів можуть бути лише крокодилячими.

Шановні депутати! Забудьмо, нарешті "бюджет проїдання" як дуже хитрий і нещирий. І перш, ніж виділяти якісь кошти на щось, добре подумаємо, як зробити так, щоб ці гроші пішли-таки на розвиток, а не розкрадання.