Леонід Кравчук: "Політреформа - це потреба часу"

Микола Барсук,

Віче (№11 листопад 2005 ),

01.12.05

Л.Кравчук: "Помаранчеві створили ілюзію в людей, що вони приведуть їх до кращого життя".

Бурхливе, на грані бурлеску політичне життя України висуває на порядок денний чергове сакраментальне питання, порушене на Майдані: а чи можливо досягти сподівань народу на справедливість, на краще життя, на ефективну економіку?

Напевно, відповідає український політикум, але для цього потрібна конституційна, або, як її ще називають, політична реформа. Причому їй відводиться роль майже панацеї для подальшого розвитку української демократії. Утім, єдиного погляду на цю проблему в українському суспільстві немає. Саме з цього приводу наша розмова зі старійшиною депутатського корпусу, першим Президентом України Леонідом Кравчуком.

- На ваш погляд, політреформа - об`єктивна потреба сьогодення чи передвиборна вигадка політологів?

- Політреформа - це не вигадка політтехнологів. Реформування і вдосконалення системи влади в Україні розпочалося з перших днів її незалежності. Згадайте: на початку нашої новітньої історії, у період мого президентства, не було представників Президента на місцях, що відповідало парламентсько-президентській політичній системі. Більше того, в книжці "Влада в Україні" я вперше сказав, що в нашій державі треба створити демократичну систему влади, здійснивши перехід від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської. Одним із перших кроків на цьому шляху було обрання губернаторів, а не призначення їх. А якщо взяти Конституцію, яку ми змінили за час мого президентства, то за нею прем`єра, весь Кабінет Міністрів призначала Верховна Рада. Тобто було те, що сьогодні записано в змінах до Конституції... Але на виборах тоді переміг Леонід Кучма і, власне, демонтував ці досягнення. І що сталося через десять років його правління?.. Тому я вважаю, що політреформа - це потреба часу, якщо ми справді збираємося розвивати демократію в Україні. Цю істину, зрештою, і зрозумів Леонід Кучма, внісши відповідні пропозиції щодо реформи.

- Чи є у вас упевненість в тому, що перерозподіл повноважень найвищих посадовців держави відповідно до політреформи дасть поштовх подальшому розвитку демократії? Чи не вийде, коли оберуть конкретних людей на посади спікера, прем`єра, за вже класичним: хотіли, як краще, а вийшло, як завжди?

- Знаєте, нічого неможливого немає. Можна було б пожартувати, що в мене, дивлячись на нашу нинішню дійсність, якраз більше впевненості в тому, що вийде, як завжди. Але це, на мій погляд, надто важлива мета, щоб глузувати з неї. З цього приводу побутує маса думок. Наприклад, подейкують, що конституційну реформу 2004 року реально підтримують 3-4 парламентські фракції, мовляв, ця реформа має штучний, ситуативний характер, що вона, власне, немає жодного стосунку до розвитку демократичного процесу в Україні. Тоді я запитую: чому за стільки років президентського правління ми маємо такі результати? Свого часу мені закидали, чи не рано я підписав Біловезьку угоду. Мовляв, Україна ще не готова, народ не дозрів до демократії. Що треба почекати, поки усталиться в суспільстві національно-державницька система мислення. Уявіть, якби ми чекали такого часу, чи настав би він узагалі?.. Уся цінність реформи саме в тому, що вона дає дорогу об`єктивним процесам розвитку демократії. Демократії, як часто-густо кажуть, цивілізованих країн, що пройшли цей шлях. Мені здається, це незворотний процес. Інша справа, що від людей, які обіймуть ці посади, їхнього світогляду, політичних і бізнесових кіл, що за ними стоять, залежить швидкість цього процесу, тобто втілення реформи в життя. І вже весною 2006 року знову стане на порядок денний класичне: народ достойний тієї влади, яку обирає.

- Коли спостерігаєш за політичним життям в Україні й, зокрема, за обговоренням політичної реформи, виникає почуття вже баченого, чутого і згадуються тексти Івана Франка, в яких описується драматизм конституційного процесу в Придунайській імперії. Чи не проявляються в реалізації політреформи відзначені класиком підводні камені?

- На те й існують класики, щоб викрешувати вічне з буденного. А сюжет франкового оповідання тільки підтверджує, що демократія - це не завмерла, не остаточно окреслена, принаймні у свідомості людей, форма суспільної організації, а постійно змінювана відповідно до історичних вимог категорія.

Створити Конституцію, яка влаштовувала б 100 відсотків громадян, неможливо. Але до цього треба прагнути... Стара влада дала стільки негатива, що, власне, помаранчевій опозиції заздалегідь можна було прогнозувати перемогу на президентських виборах. Але ж люди на Майдані голосували не так за опозицію, як проти старої влади. Помаранчеві створили ілюзію в людей, що вони приведуть їх до кращого життя, і народ це сприйняв. Однак тоді в загальній ейфорії ніхто не ставив, я маю на увазі простих людей, запитання: а чи вистачить сили і вміння в нової влади керувати революційними процесами? А це була революція. А, як відомо, там, де революція, демократії дуже мало. Майдан - це шоу. Ви згадайте укази, які приймалися на Майдані, інавгурацію Ющенка в парламенті, власне, безглузді рішення, прийняті в парламенті... Це ж багатющий матеріал і для Франка, і для Глібова, і для Гоголя. Усе це було далеке від дотримання і Конституції, й інших законів... Більше того, про які "чисті руки" нової влади можна говорити, коли відбувається скандал за скандалом?! Не встигла влягтися урядова криза, "вилізли" гроші Березовського. Я натрапив на інформацію про платіжки на 15 млн. доларів, які пішли на підтримку помаранчевої революції. Це мені підтвердив у телефонній розмові сам Березовський. Але хто ними розпоряджався, хай встановлює слідча комісія. Моя справа - оприлюднити цей факт...

Під час помаранчевої революції я не ставав ні на один бік: ні на той, ні на інший. Не голосував у парламенті, бо то було порушенням закону. Парламент керувався не Конституцією, а революційною доцільністю. І що маємо тепер? Минуло 10 місяців, а ефективної системи влади в країні немає. Я побував у багатьох регіонах країни. Жах! У кількох районах Вінницької області при владі в райдержадміністрації - одна людина, один посадовець. На керівну роботу в різних сферах новітньої влади висунуті люди без освіти, без досвіду, без відповідальності за справу.

А щодо підводних каменів у реалізації політреформи, то їх багато. Конституційна реформа - це ж не тільки ті зауваження та пропозиції, що внесли законодавці. Сьогодні немає зв`язаної між собою системи влади від сільради до Президента. Щоб її створити, недостатньо тих пропозицій, зауважень з приводу конституційної реформи, які надійшли від законодавців. Тут ще непочатий край роботи. Я тільки в загальних рисах відзначу, що треба зробити: прийняти закон про реформу місцевої влади, провести адміністративну реформу... Тільки не таку, яку пропонував Р.Безсмертний... Одне слово, з 1 січня, коли політреформа має вступити в дію, а реально після виборів буде зроблено перший крок реформи громадянського суспільства.

- Президенту Віктору Ющенкові дорікають приховане блокування політреформи. Чи залежить доля політреформи від позиції Президента?

- Реформи - це важкий хрест будь-якої влади в будь-які часи. Сьогодні не тільки український політикум, а й більшість, як-то кажуть, пересічних українців розуміють, що рухатися до соціал-реформаторської моделі нашого суспільства хоч-не-хоч, а доведеться. Бо були обіцянки на Майдані. Але, як каже українське прислів`я, одне діло - язиком терти, а друге - плуга перти. І сьогодні Віктор Андрійович говорить як досвідчений дипломат. "Я не втручатимуся в політреформу", - лейтмотив його коментарів з цього приводу. Я не проти конституційної реформи, каже він. А якщо його фракція буде проти? І вже звучать натяки на необхідність у референдумі щодо конституційної реформи. Зрозуміло, все це реально може призвести до затягування вирішення питання. Для керівників пострадянських держав характерна одна філософія: посилення одноосібної влади, тобто посилення інституту президентства. І Віктор Андрійович не виняток, тим більше що він опинився у специфічних умовах, тобто йшов на президентство після певних домовленостей з приводу політреформи. І хоча за єством він ліберал (повірте, я знаю, він не тоталітарна людина), проте сьогодні у своїх рішеннях і діях керується саме такою пострадянською філософією. І філософія ця зародилася не в Україні і не на Майдані, а йде ще з часів афінського аристократа Пісістрата. Він свого часу, принаймні це історично доведено, можна сказати, дав початок інституту президентства, вперше встановивши в давньогрецькому суспільстві одноосібну владу.

- Леоніде Макаровичу, не таємниця, що політичний пасьянс розкладається ще задовго до події, тобто до наступних парламентських виборів. Хто, на ваш погляд, може очолити виконавчу владу після виборів за умови реалізації політреформи?

- Я з досвіду знаю: якщо сьогодні назвати конкретну людину на ту чи іншу посаду, в неї одразу виникнуть проблеми. Тому всьому свій час. У березні-квітні я обов`язково назву таких кандидатів. Щодо себе можу сказати: жодних амбіцій з приводу згаданих посад не маю. Утім, уже сьогодні можу підібрати команду зі 100-150 осіб, яка ефективно могла б працювати в руслі політреформи. Команда, яка забезпечить еволюційний шлях розвитку України, а не шлях революційного реформаторства. А щодо пасьянсу... Звичайно, він існує. Але сьогодні наша країна трохи інша, і, на щастя, не все вже залежить тільки від політичних гравців.