Территория свободы слова
ПЕРШИЙ МЛИНЕЦЬ — ГЛЕВКИЙ.
1 ВЕРЕСНЯ КОНСТИТУЦІЙНІ ЗМІНИ НЕ ЗАПРАЦЮЮТЬ
Ярослав ГАЛАТА,
Демократична Україна,
05.07.05
Нині зрозуміло, що Україна за кілька днів отримає небувалий прецедент. Згідно з Конституцією, вносити зміни до Основного закону потрібно у два етапи. На першому достатньо 226-ти депутатських голосів. Після цього документ направляють до Конституційного суду (КС), який мусить дати свою оцінку щодо того, чи не суперечать зміни найпринциповішим статтям Основного закону. Відтак документ повертають до парламенту, який трьома сотнями голосів має підтвердити своє рішення стосовно внесення змін.
Саме цю процедуру було виконано до законопроекту № 4180, і 8 грудня конституційні зміни отримали право на життя. Проте того ж дня перше читання пройшов інший проект — № 3207-1, який також покликаний внести певні корективи в Конституцію. Вони стосуються розширення прав місцевого самоврядування. Як і належить, після цього документ було направлено до КС. Однак свого висновку служителі української Феміди так і не надали. А за однією з норм чинного Основного закону друге, остаточне голосування має відбуватися саме на наступній сесії після першого депутатського волевиявлення.
Себто виходить: Конституційний суд не впорався і фактично загальмував процес подальшого конституційного реформаторства. Це, так би мовити,— версія для широкої аудиторії. Якщо ж зазирнути під «політичний килим», то можна спостерігати чимало цікавих явищ, які так чи інакше пов’язані із гальмуванням реформи. Тим-то вітчизняний політикум ставить запитання: які наслідки може мати протидія конституційним змінам?
Тривале спостереження за учасниками цього процесу налаштовує на думку, що нині в Україні усе ж таки більше прихильників реформи, ніж супротивників. Відкрито проти конституційних змін тривалий час виступає лише Юлія Тимошенко. Та останнім часом її критика «пакетного голосування» від 8 грудня лунає все рідше.
Віктор Ющенко реагує на процес так: з одного боку, йому не до вподоби нинішні зміни, з іншого — він не ініціюватиме їхній перегляд. Відтак офіційної позиції щодо цього питання досі немає ні у фракції «Наша Україна», ні у партії НСНУ. Більше того, як зізнався цими днями народний депутат-нашоукраїнець Володимир Філенко, така позиція досі не проговорювалася. Та й щодо референдуму, який пропонував свого часу провести держсекретар Олександр Зінченко,— питання неоднозначне. Припустимо, його вдасться провести. Але це автоматично стимулюватиме новітню опозицію до ініціювання інших референдумів. Скажімо, щодо федералізації України чи офіційного статусу російської мови... Дозволити їх — означатиме поставити під сумнів існування України як держави. А не дозволити — наразитися на справедливе запитання: чому одним можна, а іншим — зась?
Конституційний суд нині залишається недоукомплектованим — з 18 суддів там працюють лише 14. Дві вакансії залишаються за Верховною Радою, одна — за Президентом. З’їзд суддів свого представника обрав, але й він досі не склав присягу в парламентських стінах, тому працювати не має права. Зрозуміло, що діяти за такого досі небаченого кадрового голоду суддям нелегко. От і почалися в політикумі припущення: чому, мовляв, Президент зволікає з призначенням «свого» судді? Чи не воліє він віднайти людину, лояльну до ідеї скасування політичної реформи?
Депутат із правовим стажем Віктор Мусіяка говорить: «Упередити будь-які спекуляції щодо скасування чи відстрочки конституційної реформи можна було лише запровадивши зміни саме з 1 вересня. Але оскільки цього не сталося, то восени справді може розпочатися активна робота з блокування реформи».
Таку думку поділяють не всі політологи та політики. На думку переважної більшості фахівців, скасувати реформу не вдасться. Директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко навів цікавий приклад: «Сьогодні реформа, ніби комп’ютер, «зависла». Від того, хто і як її «перевантажуватиме», залежить її подальша доля». Політолог висловлює жаль з приводу того, що реформа місцевого самоврядування фактично була принесена в жертву відстроченню запровадженню змін. На його думку, те, що нині пропонує віце-прем’єр Роман Безсмертний, не можна порівнювати з документом № 3207-1. Відтак, проігнорувавши названий законопроект, нова влада ризикує виплекати ще одного опозиціонера — місцевих чиновників. Адже їм надмірна централізація влади давно не до душі.
Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов звертає увагу на такий промовистий факт. Якщо в оточенні Віктора Ющенка усе ж таки переможуть політики, котрі виступають за скасування реформи, це може призвести до руйнації нинішньої провладної коаліції. Лідер СПУ Олександр Мороз так довго і наполегливо виступав за парламентсько-президентську республіку не для того, щоб тепер, за кілька кроків до реалізації його задумів, говорилося про скасування реформи. Якою ж буде позиція Народної партії Володимира Литвина? Принципові парламентські голосування свідчать: фракція НПУ здебільшого підтримує урядові ініціативи і тим самим підставляє плече новій владі. Нинішня ситуація ж в парламенті настільки складна, що для Президента ліпше мати Володимира Литвина і Олександра Мороза як союзників, нехай і «з характером». Намагання відійти від реформи може кинути їх значно ближче до табору тих, хто іменує себе новітньою опозицією. Альянсу там не вийде, але за таких умов НПУ і Соцпартія можуть просто, як модно говорити, почати «дружити проти»...
Цікаво, що в самій «Нашій Україні» нині достатньо політиків, які щиро підтримують реформу. Скажімо, згадуваний Володимир Філенко, хоча й називає поки ще чинну Конституцію цілком прийнятною, зауважує: «Я щиро голосував за проект № 4180, хоч і не вважаю його ідеальним. Найбільше мене насторожує питання імперативного мандата і загальний прокурорський нагляд. Але ці питання з часом можна коригувати. На момент голосування, вважаю, це був єдино правильний крок».
У тому, що конституційна реформа назріла, сумнівів практично ні в кого немає. Навіть «ревізіоністи» твердять про необхідність змін, хоча й кивають на змістовну частину. Проте, що заважає працювати над реальним наповненням інших законів: про Президента, про Кабінет Міністрів, про тимчасові слідчі комісії... Усе це парламенти різних скликань голосували не раз. Однак усе наражалося на безжальне вето Леоніда Кучми. Віктор Ющенко, як кандидат, декларував заповнення подібних прогалин. Отож його прибічникам, мабуть, варто у цьому посприяти...
