Конституційна реформа: атака на державність?

М.Щербакова,

Україна BUSINESS (06.-13.02.2006),

08.02.06

М.Катеринчук: "Зараз багатьом стало очевидним, що задачі реформи пов'язані з інтересами олігархічного класу, який хотів послабити Президента і перерозподілити його повноваження на користь парламенту і уряду…".

У січні Верховна Рада відправила Кабінет Міністрів у відставку, а уряд з цим не погодився. Пройшли парламентські канікули, може, за цей час охололи "гарячі парламентські хлопці", про це ми дізнаємось сьогодні-завтра.

Але виникли питання: чи не загрожує Конституційна реформа появою в Україні декількох центрів влади? А через відсутність структуризації політичної системи, механізмів відповідальності влади за результати своєї роботи, реформа, може, матиме дестабілізуючий характер? Зрозуміло, що ідеологи обмеження президентської влади саме зараз прагнуть одного - обмеження Віктора Ющенка. Але цим же ідеологам політичної реформи все-таки слід подумати, які наслідки принесе подібне ослаблення влади. Може, як паліатив, не завадило б серйозно подумати про посилення місцевого самоврядування, щоб передавати владу мерам і місцевим радам? Може, нарешті, щось зробити для створення ефективної судової системи?

Однак, поки що у квітні Верховна Рада почне з формування уряду. Як парламент це зробить? - питання стоїть дуже гостро. Пропорційна система з низьким прохідним бар'єром, безумовно, пропустить до парламенту кілька невеликих партій, з яких жоден ніколи не зможе сформувати більшість. Але вештаючись між соліднішими гравцями, вони азартно торгуватимуть своїми голосами. Так, може, не треба було так відразу віддавати владу Президента роз'єднаному парламенту? Редакція попросила прокоментувати ці питання народного депутата (фракція "Наша Україна"), заступника голови Комітету ВР з питань правової політики, відомого юриста Миколу Катеринчука.

— Миколо Дмитровичу, Верховна Рада із набуттям чинності Конституційної реформи одержала дуже серйозні повноваження. Однак, ряд експертів вважає, що Рада виявилася неготовою до консолідації навколо вирішення політичних задач, запропонувавши одним з перших рішення винятково дестабілізуючого характеру. Ваша думка з приводу цього?

— Абсолютно погоджуюсь з цією тезою. Такі дії парламенту показали справжні наміри ініціаторів Конституційної реформи, які пропхнули 8 грудня 2004 зміни в Конституцію. Зараз багатьом стало очевидним, що задачі реформи пов'язані з інтересами олігархічного класу, який хотів послабити Президента і перерозподілити його повноваження на користь парламенту і уряду, щоб одержати, не обмежений ні впливом суспільства, ні Президента, доступ до важелів влади, до ресурсів держави. По суті, їхня задача — легітимування через реформу ідеї приватизації вже не тільки якогось майна, а й самої держави. І до чого ця ідея приведе Україну, якщо ми не зможемо скорегувати таку реформу, — ясно — це дуже і дуже драматичний сценарій.

— Рішення парламенту про відставку уряду Юрія Єханурова має, мабуть, декілька причин?

— Так. Внутрішні — парламент вирішив продемонструвати і урядові, і Президентові свої "нові повноваження", у зв'язку з набуттям чинності змін у Конституцію. У депутатів нестерпно засвербіли руки негайно показати свій вплив. Але, на мою думку, вони лише показали свої справжні наміри — влада заради влади, всупереч здоровому глузду, і що важливіше — всупереч інтересам України, інтересам мільйонів громадян. Депутати показали, що парламент — зовсім не демократичний, це чисто корпоративний орган з такою ж корпоративною логікою. Вони показали всім виборцям наскільки парламент може бути небезпечним для країни, якщо його влада незбалансована повноваженнями інших інститутів, Президента та судів. У відставку уряду вони вліпили все — абсолютну політичну безвідповідальність, авантюризм, ігнорування суспільних інтересів, політичний егоїзм.

Були і зовнішні причини — багато політичних сил із команди Кучми в газовому питанні відверто стали не на сторону України, а Росії, вирішили відігратися за чужий рахунок і перекласти на уряд відповідальність за власний "високий патріотизм". За логікою — "голосніше всіх кричить саме злодій". Відставкою уряду проросійські політичні сили відверто знімали з себе відповідальність за антинаціональну позицію в газовому питанні. З іншого боку, граючи в такий фальшивий "патріотизм", — вони хотіли також одержати і голоси виборців.

Тільки тут є питання — а кого власне вони захищали? Відповідь очевидна — саме ініціатори голосування за відставку уряду мають бізнес, побудований на дешевому природному газі, і тому захищали вони себе, лише свої особисті інтереси та інтереси російських партнерів, з якими дерибанять дешевий газ. Ринковий підхід Кабінету Єханурова дуже незручний і українським, і російським олігархам, тому вони й хотіли завдати ударів по уряду і побічно — по позиціях Президента Віктора Ющенка.

— Досвід інших країн показує, що парламентські коаліції нерішучі і хитливі. Чи не означає це для України, починаючи з квітня, що уряди будуть змінюватися раз на півроку, що вирішення всіх важливих задач відкладатиметься? І, може, нас очікує низка урядових криз і економічний хаос? Але така політика неминуче розчарує виборців...

— Безумовно. Цей сценарій аж випирає після введення в дію конституційних змін і проведення виборів за пропорційною формулою. Наступний парламент не буде стійким, оскільки не буде стійкої більшості. Соціологи показують, що жодна з політичних сил нездатна набрати більше 30% голосів, а значить їй потрібно йти на коаліцію. Але у всіх трьох лідируючих політичних сил занадто великі протиріччя, щоб знайти спільну мову надовго. Навіть, якщо щось і склеїться — працювати ефективно нова більшість не зможе.

Єдиний варіант — у випадку, якщо сформується "помаранчева" більшість. Адже її стабільність підсилюватиметься єдністю позиції з Президентом — тут знімається лінія конфліктності, неминуча в іншому випадку — "синьої" або "синьо-жовтогарячої" коаліції. Тільки єдність всіх сил Майдану дає нам надію на цілісну політичну стратегію. Але чи зможуть об'єднатися всі "помаранчеві"? Це дуже складно, з погляду на конфлікти між "помаранчевими" в кампанії. Сподіваюсь, що український електорат не залишить нам вибору, і ми об'єднаємося. Цього вимагає політична доцільність.