Ворог мій

Володимир Данченко,

Українська правда,

12.09.05

Подивіться в дзеркало. Скоро парламентські вибори. Яке ярмо ми надінемо собі на шию? Вибираємо тільки ми.

Відставка уряду піднесла політичним оглядачам та аналітикам усіх мастей приємний сюрприз. Термін "політична криза”, який багато хто вживає, але мало хто розуміє, диктуватиме теми для передовиць ще не один місяць. Але тут спрацьовує знаменитий закон обігу інформації: хто знає, той не говорить, а хто говорить, той не знає.

Численні аналітичні статті, які заполонили медіа-простір України, пропонують широкий вибір недосказаного і недодуманого. Зараз модно критикувати кадрову політику президента України, його кадрову короткозорість. Недоліки створеної ним системи влади з трьома центрами ваги очевидні й зрозумілі всім.

Емоційне рішення руба по відставці Кабміну не раз і не два називали "зрадою”. Ярлик зрадника почепили і на непокірного Томенка. І публічно вітається відставка того самого уряду, створення якого півроку тому вважали за таке велике досягнення.

Спробуємо зрозуміти справжню причину поведінки Ющенка і Тимошенко. Чому Ющенко терпів корумпованого Порошенка і його загребущість? Чому він дозволяв Тимошенко переступати закон і ставити експерименти на українській економіці? Прийнято вважати українського президента нерішучим. Але недолугим його не називав ніхто і ніколи.

Міфологія одного уряду

Головна слабкість Ющенка – невміння доступно пояснювати мотиви власних вчинків. Чого не можна сказати про природжену актрису Тимошенко, якій завжди вдавалось сказати те, чого чекали від неї виборці. Через це аналізувати ситуацію з позиції, хто що сказав – марна трата часу. Розуміння приходить, коли починаєш достукуватись до фактів.

За час своєї прем’єрської діяльності Тимошенко мала таку свободу, про яку не міг мріяти жоден прем’єр-міністр до неї. Як вона скористалась цим?

Ось декілька тверджень про діяльність та відставку уряду, які від багаторазового повторення уже сприймаються аксіоматично, хоча на повірку видаються як мінімум сумнівними:

Діяльність Тимошенко як прем’єра пішла на користь Україні. Якщо Ющенка-президента починають порівнювати з Кучмою, то Тимошенко найбільше нагадує Януковича.

Він теж дбав про соціальні виплати, піднімав пенсії, хоча і в меншому масштабі, теж – на гроші невідомого походження, теж забирав підприємства у одних і віддавав іншим. Правда, розмах у проффесора був не той.

І Янукович, і Тимошенко витрачали більше, ніж у них було, але якщо Віктор Федорович витрати покривав за рахунок "Укрзалізниці", зовнішніх запозичень і кучмівського общака, то Юлія Володимирівна підійшла до справи простіше.

Нещодавно до ЗМІ просочилась інформація про те, що вона продавила в НБУ емісію двадцяти мільярдів нічим не підкріплених гривень. Ця інформація досі офіційно не підтверджена, і, що найголовніше, не спростована – що характерно, оскільки в НБУ дуже пильно ставляться до чуток такого роду.

Це дуже схоже на правду. Інакше як пояснити різке зростання фактичної інфляції – на тлі укріплення положення гривні щодо долара? Логічно було б припустити, що зміцнення гривні мало б загальмувати інфляцію, але ціни чомусь вперто повзуть вгору. Це може значити тільки одне: там, у надрах НБУ, знову включили друкарський станок.

Діяльність уряду по реприватизації можна назвати тільки провальною. Від початку і до кінця Тимошенко намагалась взяти (за тільки їй відомими мотивами) процес перерозподілу колишньої державної власності у свої руки. Хоча це суперечить всім мислимим законодавчим нормам.

Перевірку законності проведеної приватизації можуть проводити тільки слідчі органи (ГПУ); остаточне визначення законності приватизації того чи іншого об’єкту може здійснити тільки суд; процедурними питаннями від імені держави в питаннях приватизації уповноважений займатись тільки Фонд держмайна.

Де, в якому законі написано, що прем’єр-міністр може формувати якісь "реприватизаційні списки” чи інакше втручатись в роботу вищезгаданих органів, жоден з яких прем’єру не підпорядкований?

Ну Бог з ними, з повноваженнями, скаже хтось, але ж задля доброї справи старалась?

Роль Юлії Володимирівни в недавній НЗФівській епопеї гідна поеми в стилі Гомера. І зовсім не треба вираховувати, пов’язана Тимошенко з "Приватом" чи не пов’язана. Достатньо спитати тільки: а чому з реприватизацією НЗФ тягнули так довго?

Подивіться, як оперативно спрацювали по "Криворіжсталі”. Без мітингів. Без спецназівського маски-шоу, як на "Азоті".

Якщо бюджету дійсно потрібні були гроші (ой ще й як!), чому пані прем’єр не потурбувалась про судові розгляди по НЗФ, "Азоту", іншим стратегічним об’єктам заздалегідь?

Задля доброї справи можна було б зразу... І виставляли б зараз на продаж не одну "Криворіжсталь", а цілий список підприємств – той самий реприватизаційний список, про який пані Юлія так клопоталась навесні.

А можливо, були певні причини, через які пані Юлія не захотіла зачіпати інші підприємства? Причини, що не мають нічого спільного з державними інтересами...

Юлія Тимошенко НЕ пов’язана із групою "Приват". Так сказала сама Юлія Тимошенко. А Кучма казав, що він не знав про судимості Януковича, коли обирав його своїм наступником. А Янукович клянеться, що непричетний до фальсифікації на президентських виборах.

А Юрій Кравченко, як нам повідомляють, застрелився. Двічі. А Андрій Ющенко заробив на 200-метрову квартиру в центрі Києва власною працею. Напевно, вагони по ночах розвантажував.

Щось не віриться.

Не потрібно ніяких секретних доказів на зразок телефонограм розмов Тимошенко і Коломойцева. Достатньо оцінити дії Юлії Володимирівни, яка виявила НЗФ неймовірну честь, призначивши цілого міністра представляти державні інтереси... на зборах акціонерів, скликаних "Приватом"... після того як намагалась поставити на чолі заводу приватівського менеджера.

Можна також оцінити завзяття, з яким Юлія Володимирівна негайно кинулась нищити усіх, хто посмів їй протистояти. Свого колишнього помічника і соратника Кармазіна вона оголосила людиною Порошенка – Петро Олексійович, напевно, добре посміявся, почувши про таке. На Валентину Семенюк атака пішла потужніша, зі звинуваченням у корупції, яке не змогла до пуття сформулювати навіть сама прем’єр-міністр.

Якби Ющенко не відправив уряд у відставку на наступний день, ми б ще не таке почули і побачили.

Дивна дружба газової принцеси з "Приватом" має багато граней. Але у випадку з НЗФ вона зайшла занадто далеко. Як відомо, недавно Ющенко зізнався, що останньою краплею в чаші його поістину китайського терпіння стала саме поведінка Юлії Володимирівни у нікопольському скандалі, дослівно "провокації на прохідних тих чи інших заводів за рішеннями, які не сумісні з державними інтересами", а зовсім не чиїсь заяви про відставку.

Підлий Ющенко зрадив Тимошенко. Ця теза лунає з варіаціями, іноді зі звинуваченнями на іншу адресу: ніякої політичної кризи не було б, якби Томенко не зламав "м’якої домовленості".

Так званий "м’який пакет" уник пильної уваги оглядачів. І даремно. Дивовижна гнучкість моралі Юлії Володимирівни у цьому випадку проявилась у всій красі.

Якщо Ющенко цілком заслужено відправляє у відставку прем’єра, вона говорить про зраду і підступ. Якщо ж сама прем’єр в угоду чиїмось амбіціям готова тихо і красиво здати трьох своїх близьких соратників, то тут усе нормально. Легкість, з якою Тимошенко розстається із використаними друзями, просто вражає. Згадаємо того ж Кармазіна. Згадаємо Степана Ільковича Хмару, який в свій час був готовий сидіти замість Тимошенко у в’язниці. Що поробиш – жіноча прихильність така нетривка...

А Микола Томенко? Оцей дійсно ставився до леді Ю прихильно, не раз заступаючись за подругу-революціонерку. І саме для нього поява його прізвища у "м’якому пакеті" виглядала як зрада: ах, Юля, Юля... така-то твоя вдячність. Як і Терьохін, Томенко активним гравцем "команди Тимошенко" не був. Але ось тут у прекрасний план вкрався невеличкий прорахунок: людина, яка пройшла війну і бачила смерть не по телевізору, не дозволить використовувати себе як розмінного пішака.

То хто кого зрадив?

Про юліоцентричну систему

Прийнято вважати, що, формуючи нову систему влади, Ющенко створив три "центри тяжіння" – Кабмін, РНБО і секретаріат президента. Насправді центрів тяжіння було два, оскільки Зінченко не міг мати і десятої частини тих повноважень, якими насолоджувались Порошенко і Тимошенко.

Але головне питання в цій історії: чому Ющенко вчинив саме так? Його рішення не завжди правильні, але кожне з них завжди має під собою вагомі підстави. Що знає він, чого не знаємо ми?

Згадаємо, як довго і неохоче він призначав Тимошенко главою уряду. І вся країна дивувалась: ну що ж ти? Адже ще в революцію вирішили: Ющенко – президент, Юля – прем’єр! А потім він дав Порошенку нечувану владу. І знову всі дивувались: що ти робиш? Де ж обіцяна боротьба з кумівством?

А пояснення сховане не так далеко... І воно – в самій Юлії Володимирівні. Ющенко їй не вірив. Як виявилось, цілком правильно. Ющенко знав, що чекає на українську економіку, якщо віддати її в тендітні руки газової принцеси.

Але піти проти волі народу не зміг. І вирішив створити противагу Тимошенко у вигляді оновленої РНБО. І тут припустився фатальної помилки, обравши як противагу шоколадного короля Порошенка.

Найбільший ворог людини – вона сама. Юлія Володимирівна даремно шукає зрадників в оточенні президента. Щоб побачити головну причину своїх нещасть, вона може подивитись у дзеркало.

Якби не її амбіції... Якби не намагання зробити все й одразу... Якби не небажання розпрощатись зі старими звичками і зв’язками на зразок Коломойцева...

Схоже, що Тимошенко ще не зрозуміла: вона може бути або державним посадовцем, або олігархом. Час, коли цих два звання можна було суміщати, відійшов, і вона сама доклала до цього руку.

Те ж можна сказати і Віктору Андрійовичу. Відповідальність за ситуацію, що склалась, він поділяє рівною мірою. Але його головна провина – у пасивності й непрозорості.

Якщо він не припинить намагатись всіх помирити ("візьміться за руки, друзі"”), то програє парламентські вибори, а потім і президентські. Якщо він не почне пояснювати простим людям мотиви своїх дій, то втратить залишки народної довіри. І одними загальними заявами тут не обійдешся.

Те ж саме можна сказати і про народ. Народ – джерело влади. Хто винен, що народ так довго терпів Кучму? Хто той ворог, який допустив усі ці неподобства, яким рясніють газетні передовиці?

Подивіться в дзеркало. Скоро парламентські вибори. Яке ярмо ми надінемо собі на шию? Вибираємо тільки ми.