Український полтергейст

Валентина Писанська,

Голос України,

24.01.06

За кількістю конфліктів упродовж останнього року Україна перевершила всіх.

Важко сказати, які потойбічні сили впливають на наших можновладців, але вони діють з точністю до навпаки до того, що обіцяли, влаштовуючи шоу, розгадати котрі не під силу й фахівцям. Торік у березні, керуючись винятково національними інтересами, Юлія Тимошенко порушила питання про зміну умов ухвалених угод з постачання російського газу: з метою переходу на ринкові відносини. Минулого серпня було підготовлено відповідні протоколи. Але коли газова війна сягнула апогею, Тимошенко почала вимагати повернення до попередніх умов, звинувативши Юрія Єханурова й Мінпаливенерго в... зраді національних інтересів. Невідомо, яка потойбічна сила вплинула на Тимошенко, але факт: заваривши кашу, вона намагається вийти сухою з води й підняти власний рейтинг, вимагаючи від парламенту денонсувати угоду з постачання газу — ніби він и укладав...

Тим часом не встиг Президент Віктор Ющенко охолонути від теплих обіймів Володимира Путіна в Астані, після яких запевняв про партнерські відносини з Росією, як замаячила проблема з маяками. Провладні партії почали як заклинання повторювати, що вони — власність України. Наче хтось це заперечує. Україна чомусь забула про пакет домовленостей щодо розподілу Чорноморського флоту, а наш Президент і чути про це не бажає, пропонуючи здійснити... інвентаризацію кожного сантиметра орендованих ЧФ територій. Вдаючи, ніби не розуміє, що військові бази — не місце для таких прогулянок: у світовій історії не було випадку, щоб будь-хто порушував таке питання, приміром, перед США. Тож має рацію Юлія Тимошенко, твердячи, що проблема штучна й має на меті.

відвернути увагу від справжньої проблеми — переговорів з постачання газу?

Проте вочевидь можна допустити, що цього разу діють не потойбічні, а цілком конкретні сили. Адже використання антиросійських настроїв — на руку провладним партіям, а для галасливих демонстрацій потрібна сила, що не бере участі у виборах. "Пора" навряд чи стане знову лякати виборців барабанним боєм. Тож дуже доречно з`явилося "Студентське братство", для котрого участь у пікетах — своєрідний курс навчання для спецпідготовки чергової когорти штурмових загонів. У цьому немає нічого дивовижного, особливо для тих, хто знає, що й "Пора" вийшла начебто з нічого, але точнісінько в такий само спосіб...

Нашому Президенту не відмовиш у миротворчій фразеології. Але коли в чергове чуєш його "Друзі мої", то мимохіть очікуєш нового конфлікту, за кількістю яких упродовж останнього року Україна перевершила всіх. Початок поклав екс-міністр юстиції Роман Зварич, а підхопили інші соратники з революційної боротьби, перетворивши власну більшість у Верховній Раді на невелику секту, очолювану Романом Безсмертним — наче полтергейст промчав.

Утім, нічого потойбічного тут усе-таки немає. Треба ж чимсь прикривати справжню ситуацію з економікою, котра падала з місяця в місяць. Навіть нині — наприкінці січня — ніхто нічого не знає про попередні підсумки минулого року. Хоч на початку 2005-го Тимошенко обіцяла 8,2% приросту ВВП, а Юрій Єхануров навіть у грудні — на рівні 8%. Мало того, він обіцяв нам програму економічного зростання. Але й досі щодо цього — мовчання. Тож не виключено, що в січні, за всіма ознаками, показники будуть провалені.

У цьому зв`язку напрошуються деякі спостереження: Киргизстан, Грузію і Молдову прийнято до СОТ після повного розвалу їхніх національних економік. Щоб ці країни стали найбільш слухняними і найменш конкурентоспроможними? Чи не тими само методами впливають на Україну? З тим, щоб вона де-факто уже цього року відчинила кордони для зарубіжних товарів, як 1993 року? Навіть у разі, коли Верховна Рада не обговорюватиме й не схвалить частки законів зі вступу до СОТ, що залишилися ще не прийнятими. Політика нашої влади все-таки стала прозорою: провали в економіці видно й не фахівцеві. Чи не тому так багато галасу навколо другорядних питань?