Де чиє місце?

Валентина ПИСАНСЬКА,

Голос України,

12.01.06

Парламент відправив уряд у відставку, висловивши йому недовіру, а до певної міри й Президенту.

Слухаючи коментарі наших чільників, зокрема міністра юстиції, котрий не дуже добирав слова щодо відставки уряду парламентом, можна було дійти висновку: щонайменше половину народних депутатів стратять. Бо, здається, звинувачення в зраді національних інтересів було найделікатнішим. Адже інші повертали в сумнозвісні часи, коли після таких слів "верхніх" начальників люди опинялися відомо де. А блок "Наша Україна", очолюваний Віктором Ющенком, навіть ухвалив рішення про запровадження до парламентських виборів 2006... президентського правління.

Що, власне, сталося? Парламент відправив уряд у відставку, висловивши йому недовіру, а до певної міри й Президенту. Неприємно. Але чи було це так уже несподівано? Чомусь провладні політики сприйняли відставку, як стихійне лихо, хоч дискусії про це точилися з кінця листопада, а претензії уряду пред'явлені у грудні. Тож до такого рішення парламенту і уряд, і Президент мали б бути не лише готовими, а й зробити все можливе, щоб цього не сталося: щільно працювати з Верховною Радою. До того ж конструктивно, а не розгортаючи фронти для війни. Тим паче, що з початку року Україна є парламентсько-президентською республікою. Тож нині перша особа в ній - Верховна Рада. Але, судячи з реакції урядовців і провладних партій, вони до цього ще не звикли. Як, до речі, й Президент.

Тим часом на засідання парламенту, який мав розглядати питання поставок газу в Україну, ані відповідальні за це міністри, ані команда, яка вела переговори з Росією,.. не прийшли. Президент, котрого ці проблеми мали непокоїти чи не найбільше, подався на інавгурацію колеги з Казахстану. Звідки він, коментуючи рішення Верховної Ради про відставку Кабміну, заявив, що оскаржуватиме його в Конституційному суді, який, до речі, ще не функціонує. Він назвав рішення незаконним і не виключив можливості розпуску парламенту, хоча йому має бути відомо, що за Конституцією це зробити неможливо. А також запевнив, що "ні політично, ні в правовому полі ситуація в Україні не змінилася". Та невже, пане Президенте?

Хоч і відомо, що зарозумілості нашому Президенту не позичати, але ці заяви все-таки викликають щонайменше подив. Чомусь глава держави вирішив, що лише його, і тільки його слова достатньо, щоб ухвалювати рішення, і не дуже переймається тим, чи підтримає його парламент: "Я сказав - виконуйте!" Але хіба забув, що демократія - це ухвалення суспільно значущих рішень через обраний народом парламент?

Утім, щоб одержати підтримку Верховної Ради, Президент повинен знати, що слід робити не лише сьогодні, а й у майбутньому. Але передовсім - що буде після його: "Я сказав". Наш керманич з цим вочевидь має проблеми. Але ж Конституція - це закон прямої дії. До речі, й посаду Президент обійняв не відповідно до Закону про вибори, а на підставі Конституції. Тепер він намагається вибрати Конституцію, яка для нього зручніша. А більше подобається, здається, Конституція, якої вже нема, або та, котру Президент задумав. Чи забув, що він є гарантом Конституції, яка діє нині? Чи хтось насправді його підставив, як любить виправдовувати Президента його оточення...

До речі, таке само ставлення до парламенту і у Прем'єр-міністра. Чи, можливо, він усе-таки звик завжди бути другим і не використав шанс, ставши першим?

Нині спостерігачі та аналітики шукають причини політичної кризи. Але вона, здається, лежить на поверхні: нам усім, а передовсім Верховній Раді, Президенту та Кабінету Міністрів, треба вчитися жити в умовах парламентсько-президентської республіки. Тоді все стане на свої місця. Принаймні ніхто їх не переплутає.