Rated by MyTOP
 

Выборы 2006 – грубые нарушения Конституционных прав граждан

 

Манипуляции с демократией

начало | архив | темники | политреформа | эксклюзив от ГУИП | референдум | RSS 2.0
  02.04.2020
  Статьи

Версия для печати


Останнє вогнище загиблої епохи...

С.Рахманін,

Дзеркало тижня (01.-07.04.06),

01.04.06

26 березня підтвердило, що населення ...розчароване діями влади.

Головний урок кампанії-2006 очевидний. Проведені вибори ще раз продемонстрували: політична еліта помітно відстає у своєму розвитку від суспільства, яке стрімко дорослішає. Саме цим можна пояснити якщо не сенсаційні, то вже, у кожному разі, досить несподівані результати чергового волевиявлення.

26 березня підтвердило, що населення (у кожному разі, значна його частина) розчароване діями влади. І водночас спростувало думку, що народ деморалізований. Посоромлено скептиків, які прогнозували, ніби виборча явка буде як ніколи низькою, а відсоток голосів проти всіх — як ніколи високим. 67,7% внесених у списки свій вибір зробили. Тільки 1,77% не підтримали жодного учасника перегонів. Ці цифри — дуже промовиста відповідь песимістам.

Помилялися й ті, хто думав, що електорат можна ошукати з допомогою разових передвиборних проектів, нашвидкуруч збитих, однак найчастіше по-багатому обставлених і тямуще розкручених. Виборців не ввів в оману дорогий обгортковий глянець, у який загорнули безліч пустушок. Громадяни масово ігнорували в поспіху створені "паперові" партії і випадково укладені "картонні" союзи.

Наочно було спростовано тезу про те, що "кількість отриманих голосів пропорційна сумі вкладених грошей". Величезні кошти, витрачені на телерекламу блоком "Не так!", партією "Віче" або "народниками" Литвина, не принесли "інвесторам" очікуваних дивідендів. "Просунуті" ролики не додали очок комуністам, а естетські кліпи з Віталієм Кличком у головній ролі не вберегли від фіаско об`єднання "Пора"—ПРП.

Оглушливий крах "малюків" вартий особливої уваги. Їхній неуспіх переконливо продемонстрував, як сильно ті, кого обирали, недооцінювали тих, хто голосував. Рядові електоральної армії найчастіше виявлялися мудрішими, далекогляднішими й прагматичнішими за деяких досвідчених генералів від політики.

Окремо взяті чарівники мистецтва можливого не надто критично поставилися до власних можливостей. Дехто, наприклад, наївно гадав, що можна в`їхати в парламент за рахунок багажу колишніх заслуг, зігравши на ностальгічних рефлексах обивателя. Виборець це припущення розвінчав. Переконливих доказів того — щонайменше, два. По-перше, приклад могутньої колись КПУ, яка натужно взяла, по суті, жалюгідну тривідсоткову висоту. По-друге, поразка напханого гучними іменами блоку Юрія Костенка й Івана Плюща. Підсумкові результати цих структур засвідчили, що у виборця більше не в пошанівку ні ортодоксальна лівизна, ні націонал-демократія "у чистому вигляді". Тих, хто здатний підтримати тебе тільки за поклоніння червоному знамену, залишилося не так багато. Тих, хто готовий пожертвувати своїм голосом виключно з поваги до живих легенд патріотичного руху, як з`ясувалося, ще менше. Народ подорослішав, а деякі партії так і не вилікувалися від дитячої хвороби лівизни (правизни). Швидше за все, КПУ й УНП навіть в очах своїх симпатиків видавалися застарілими політичними проектами. Якщо вожді і пробували влити свіжу кров у змертвілі організми, то виборці їхніх донорських успіхів не помітили.

У реєстрі блоку Костенка—Плюща (окрім самих Івана Степановича та Юрія Івановича) фігурували такі примітні особистості, як Степан Хмара, Іван Драч, Дмитро Павличко, Павло Мовчан, Іван Заєць та багато інших ветеранів націонал-патріотичних битв. Провал цього проекту (на наш погляд) ілюструє ще один важливий урок кампанії. Схоже, остаточно розвінчано міф про те, що наявність звучних імен слугує надійною перепусткою у законодавче святилище.

Сузір`ям розкручених персонажів багато суб`єктів виборчого процесу марно намагалися замінити хто фінанси, хто — ідеологію, хто — організаційну структуру. А хто — взагалі все вищезгадане.

"Єдність" вирішила поексплуатувати залишкову популярність Євгена Марчука. Есдеки використали як прапор потьмянілий імідж Леоніда Кравчука. "Пора" і ПРП намагалися розжитися "позаплановим" електоратом за рахунок популярності Віталія Кличка. Учасники Народного блоку Литвина мали намір максимально скористатися особистим авторитетом спікера Верховної Ради. Розрахунки всіх перелічених (і багатьох інших) колективних учасників перегонів виявилися помилковими. Виборці від Говерли до Аюдагу продемонстрували, як важко їх купити "голою вивіскою". Ледь не спростувала це твердження Наталя Вітренко. Однак той факт, що навіть вона не стала винятком із правил, теж глибоко символічний.

Безумовно, підсумкові показники БЮТ і "Нашої України" залежали від рівня довіри (недовіри) до Юлії Тимошенко і Віктора Ющенка. Втім, залежність ця не була настільки явною, як може видатися на перший погляд. Але про це і про цих — нижче.

Крім іншого, результати голосування можуть стати вагомим аргументом у суперечці з противниками пропорційної виборчої моделі. Тим, хто досі стверджує, що "країна не доросла до партійної системи", а "суспільство не структуроване", настійно рекомендуємо уважно подивитися на свіжий вирок виборців. Після чого пропонуємо відповісти на запитання — де структуризація відбулася швидше? У політикумі, який нав`язав країні чотири з половиною десятки учасників перегонів? Чи в суспільстві, яке обачно зупинило свій вибір на п`ятьох обранцях?

Не раз і не двічі напередодні цих виборів доводилося чути від дуже різних людей (які мають діаметрально протилежні політичні уподобання і представляють різні соціальні прошарки) приблизно одну й ту ж фразу: "Хотів би проголосувати за партію Х, але голосуватиму за партію Y. Х може не пройти, а Y точно буде в Раді. І додаткові мандати напередодні битви за коаліцію їй не завадять".

Виборці ставили на фаворитів. Бо вони, виборці, боялися програшу значно сильніше, ніж політики. Значна частина політиків (включно з досить досвідченими) виявилися не в змозі пожертвувати амбіціями й переступити через кривди заради стратегічної мети. Виборці ж, у масі своїй, вчинили прагматично. У результаті прагнення громадянина підтримати того, хто може більше зробити, переважило бажання обивателя допомогти тому, хто більше обіцяє. Населенню було очевидно: хай і "свій", але нечисельний осередок не здатний повною мірою реалізувати їхні сподівання. Менш близька за духом, але потужніша сила, яка при цьому відповідає основному наборові виборчих вимог, виглядала в їхніх очах перспективнішою. У цьому й криється одна з причин того, що голоси прибічників КПУ ставали трофеєм "Регіонів", голоси симпатиків "Пори"—ПРП потрапляли в "скарбничку" БЮТ, голоси "уболівальників" Костенка, Плюща і Хмари поповнювали активи НСНУ.

Ще однією характерною прикметою цієї кампанії було те, що виборці обговорювали можливий склад парламентської більшості значно частіше, ніж подробиці передвиборних скандалів, особливості рекламних роликів та чесноти лідерів. Причому громадяни робили це інколи значно ґрунтовніше, ніж власне політики.

Ще раз повторимо думку, озвучену раніше: суспільство подорослішало швидше, ніж думали політики. Воно подорослішало швидше, ніж політики. І тепер політикам доведеться підлаштовуватися під суспільні стандарти, встановлені громадянами.

Може, тепер величезна кількість різнополюсних і різнокаліберних політиків нарешті зрозуміють, що для потрапляння в парламент недостатньо мати:

— партію з півтора десятка активних членів;

— дві-три розкручені персони на початку "списку";

— кілька сотень тисяч гривень для внесення виборчої застави;

— завищену самооцінку;

— невгамовне бажання розжитися власною фракцією.

Може, тепер парламентарії нарешті наважаться зробити кроки у бік формування нормальної партійної системи. На наш погляд, необхідні зміни законодавства насамперед повинні передбачати:

— встановлення (як мінімум) 5-відсоткового виборчого бар`єра для учасників марафону;

— заборону на участь у кампанії для блоків;

— заборону на участь у кампаніях для партій, зареєстрованих менш ніж за три роки до чергових виборів (краще — більше);

— запровадження жорсткіших правил функціонування політичних партій (особливо в питанні про чисельність організацій);

— запровадження жорсткіших санкцій за недотримання цих правил.

Нерозумно заплющувати очі на те, що з такою очевидністю продемонстрували вибори. Час політичних пігмеїв минув. Чудово розуміємо, що таке визначення прозвучить досить образливо для доброї сотні партійних вождів. Нікому не хочеться визнавати, що він – керманич "карликової" організації. Але це вже визнали за нього. Зробив це той, хто й мав зробити, — народ, єдине джерело будь-якої влади в цій країні. Панове, які програли, ще раз гляньте на результати виборів. І усвідомте, що нерозумно обманювати самих себе і намагатися обдурити народ.

Запровадження жорсткіших і чесніших правил дозволило б структурувати партійну систему, і замість 126 ми отримали б десяток добротних, фінансово заможних і якісно укомплектованих організацій. Структури, що існують виключно в уяві їхніх керівників, неминуче відімруть як клас. "Масові" партії, членами яких є переважно друзі, родичі, камердинери, охоронці та коханки вождів, перспектив не мають.

Дасть Бог, із легкої руки виборця зміниться сам підхід до існування партій, які претендують на участь у громадському житті країни (і в парламентському зокрема). У більшості випадків це робилося так. Напередодні кампанії власник партійного бренду шукав грошовий мішок. Грошовий мішок шукав два-три звучних імені (які вже встигли відзначитися у п`яти-шести інших командах). Власне, і все, загін готовий до безнадійних битв за голоси.

Вибір громадян на користь сильних переконує, що ситуація змінюватиметься. Хочеться вірити, що найближчим часом нікому не відомі партії перестануть ховатися за спинами всім відомих політиків. Бо потреба в таких партіях відпаде. Політики ж (у тому числі найвідоміші й найдосвідченіші) самі прагнутимуть поповнити лави організацій-"важкоатлетів". Багато знакових персон нарешті перестануть змінювати забарвлення кожних півроку і почнуть дорожити своєю "пропискою". А спонсори і меценати зрадять стару добру традицію розкидання золотих яєць по численних партійних кошиках.

Вам важко в це повірити? Але цей процес уже розпочався. А демонстрація зростання політсвідомості мас його неминуче прискорить.

Чи не занадто ми ідеалізуємо населення? Чи правильно оцінюємо зроблений ним вибір? Наведемо два приклади. За нашими даними, Соціалістична партія в Маріуполі заручилася підтримкою близько 13%, хоча розраховувала (як кажуть) на 50%. І розраховувала нібито й небезпідставно — Володимира Бойка (восьмий номер соцсписку) у цьому місті обожнюють. Місцевий меткомбінат — головний (якщо не сказати єдиний) годувальник усього населеного пункту. Але його жителі в масі своїй підтримали Партію регіонів, продемонструвавши, що утилітарний підхід до політичного вибору відійшов у минуле разом із мажоритарною системою. Аналогічна історія трапилася в іншому донбаському місті Алчевську. "Партія екологічного порятунку "ЕКО+25%" тут відома кожному, оскільки зробила для ліквідації наслідків відомої на всю країну катастрофи чи не більше, ніж уся влада разом узята. Але "рятувальники" на чолі з "екологами" Сергієм Єрміловим, Петром Диминським, Ігорем Насаликом і Анатолієм Толстоуховим отримали в Алчевську приблизно стільки ж, скільки соціалісти в Маріуполі. І, здається, з тієї самої причини.

Уже вибори-2004 повинні були переконати політиків, що час голосування за дешеву ковбасу і безкоштовний сир минув. Повинні були, але не переконали. Хоч як дивно і як сумно, але найгірше ця очевидна істина дійшла до провладної передвиборної команди.

Не можна сказати, що передвиборний проект за назвою "Наша Україна" від самого початку був приречений на невдачу. (Саме так варто називати набрані ним 13,94%. Тепер навіть смішно згадувати, що ще рік тому лідери помаранчевої команди всерйоз обговорювали можливість здобуття більшості у Верховній Раді п`ятого скликання.) Проте практично всі відповідальні особи, схоже, зробили усе від них залежне, щоб наблизити сумний результат.

Лідери помаранчевих команд-важкоатлетів можуть і повинні звинувачувати в програші самих себе, нарікати на власні амбіції, власну незговірливість. Повинні визнати, що організація їхніх кампаній мала вкрай незрозумілий характер (особливо це стосується об`єднання "пористів" і "реформаторів"). Але, безумовно, у тому, що помаранчева мега-команда так і не відбулася, винна насамперед влада. Насамперед — президент.

Проте не в цьому полягає головна передвиборна помилка Віктора Андрійовича і його повірників. Як нам здається, глава держави не зовсім правильно витлумачив поняття "обіцянки, дані на Майдані". Агітація "нашоукраїнців" найчастіше зводилася до звіту про виконану роботу. "Обіцяли — зробили!" — бадьоро рапортувала влада, повідомляючи про підвищення розміру грошової допомоги матерям, скорочення терміну служби в армії, зростання ВВП та інші звершення. Але для переважної більшості прибічників "помаранчевих" термін "обіцянки, дані на Майдані" був і залишається набором цінностей, а не переліком матеріальних благ. Ну не заради ж "підйомних" для породілей і не за високий ВВП вийшли на головну площу країни сотні тисяч громадян?

У кожного розчарованого в новій владній команді було своє "тому що". Безумовно суб`єктивне і настільки ж безумовно справедливе.

"Тому що" обіцяли "Бандитам — тюрми!", а ніхто так у результаті і не сів. Навпроти половини списку Партії регіонів можна приписати "Привіт Луценку!". Якщо вони злочинці, то чому вони в Раді, а не за колючкою? А коли ні — то до чого були численні гучні обвинувачення?

"Тому що" обіцяли: влада буде чесною, демократичною і неупередженою, в ній не буде місця кумівству, хабарництву, казнокрадству і лобізму, вона буде відділена від бізнесу. Частину обіцянок забрано назад, частину цілком очевидно не виконано. Оточення Ющенка обвинуватили в корупції, але ще до початку розгляду президент узяв підозрюваних "любих друзів" під особистий захист, оголосивши їх чесними людьми без жодної перевірки.

"Тому що" президент обіцяв поважати Конституцію, але почав її порушувати з першого дня. Тих, хто це помітив, виявилося більше, ніж думав Ющенко. Тих, для кого ця обставина стала важливою, виявилося більше, ніж хотілося Ющенку.

Багато хто не голосував за НСНУ не "тому що" у Зварича не виявилося диплома, а "тому що" він брехав, що він у нього є. А обіцяли ж чесну владу. Не "тому що" Ющенко-молодший їздить на розкішному "бімері", а "тому що" невідомо, звідки він у нього. І "тому що" за чесну роботу журналіст удостоївся хамської філіппіки першої особи країни. А обіцяли ж прозору владу. Владу, побудовану на повазі до людей.

Другим принциповим прорахунком стала сама технологія побудови блоку "Наша Україна". Він формувався "під вибори" і "під президента". Він формувався згори як нова партія влади. З вражаючою точністю Ющенко і його зброєносці копіювали помилки Кучми і його соратників. А тому зовсім не випадково проект "НУ", по суті, повторив сумну долю проекту "За ЄдУ". І, схоже, пройде шлях попередника до кінця. Тобто відійде в політичне небуття.

Для багатьох пересічних помаранчевих революціонерів гасло "Не зрадь Майдан!" звучало як образа. Насамперед з причин, зазначених вище. Але була ще одна. Насмілимося припустити, що "майданівці" уважніше, ніж інші виборці, вивчали список "НУ". Більшість населення, швидше за все, робила свій вибір, підсумовуючи звучність бренду, біографію політичної сили, персону лідера, характер обіцянки, і множило це на свою інтуїцію. Безпосередні учасники історичних подій (наскільки відомо) вважали своїм обов`язком заглянути в передвиборні реєстри. І команда, яка вирушала на вибори з благословення Віктора Андрійовича, дуже багатьма не сприймалася як команда Майдану. У ній не було багатьох із тих, з ким цей Майдан асоціювався — "революційні герої" розбрелися по інших партійних квартирах, осівши у БЮТ, "Порі"-ПРП, у Костенка з Плющем, а також у зовсім дрібних передвиборних утвореннях. Їхні місця і в центральному списку, і в регіональному зайняли ті, кого на Майдані не бачили взагалі або бачили тоді, коли все вже було вирішено. Хто виконував "відповідальну роботу в тилу", хто ховався, вичікував, хто таємно співробітничав із конкурентами або навіть відверто працював на супротивника. Обіцяних нових облич ми так, по суті, і не побачили. Особиста справа будь-якої політичної сили визначати свій список. Особиста справа кожного виборця його не підтримати. Якщо такий формат списку означає для нього зрадництво інтересів Майдану. Якщо для нього три останні слова не стали речитативом, а зберегли колишній, сакральний зміст.

Не будемо спекулювати на темі зрадництва — питання, безумовно, суперечливе. Хоча кожен, хто так вважає, поза всяким сумнівом, має право на таке судження. Ми лише зафіксуємо очевидне: біда передвиборного загону "НУ" була ще й у тому, що він не був ні представницьким, ні привабливим, ні ефективним. Вихід ветеранів забрав романтику, прихід новачків не додав нічого. Квота "наближених до тіла", як і квота "корисних пристосуванців", виявилася занадто великою. Виборець негайно зреагував.

Менше 14% — це, швидше за все, особиста заслуга Ющенка і, мабуть, нікого більше. Цього мізерно мало для політика, у котрого зовсім нещодавно було півкраїни стійких прибічників. Але у політичної сили, яка мала нахабність розраховувати на провідну роль у постреволюційному парламенті, могло не бути й цього. Не дуже боючись помилитися, припустімо: якби в списку "НУ" поміняти 100%, замінивши їх аналогічними за вагою персонажами, результат виявився б точно таким самим.

13,94% — це кількість тих, хто ще вірить навіть не Ющенку, а тому, що він говорив на Майдані. І вірить у те, що він просто не встиг реалізувати обіцяне.

Чому проект "Наша Україна" має померти? По-перше, він, у своєму нинішньому вигляді, був від початку порочний. Тому що не можна демократичну партію будувати зверху. І тому не можна партію, яка претендує на звання авангардної, формувати на принципах одноразового передвиборного проекту. Це нетехнологічно з політичного погляду. І це образливо для виборців.

По-друге, проект "Наша Україна" був покликаний закріпити за Віктором Ющенком статус провідного політичного гравця, який він ризикував втратити після впровадження в життя політичної реформи. НУ з цим завданням не впоралася, як не впоралася з аналогічним завданням чотири роки тому така сама "картонна" "Єда", якій доручалося закріпити владу, що висковзувала із рук Леоніда Кучми.

І, нарешті, третє. Коли в товаришах немає згоди, політичне кіно не знімеш. Відібрані за дуже дивними критеріями списочники "Нашої України" активно сваряться не тільки з Юлією Тимошенко, а й один з одним. Після того як стало відомо (із неофіційних, але дуже надійних джерел), що вже після виборів соратники обвинуватили Романа Безсмертного в тому, що його "завербував" БЮТ і що він розвалює партію зсередини, стало ясно: довгого та щасливого політичного життя в цієї сили не може бути за визначенням.

Можливо, вона ще існуватиме у вигляді придатка до більш сильного. Але розумніше буде, якщо на згарищі (а іскра чвар уже існує) з`явиться нова партія. Ким, коли, на якій ідеологічній основі та задля якої стратегічної мети вона буде створена — питання передчасне. Зрозуміло одне — роль цієї партії не зможе виконати жодна з існуючих. Чого варті кожна окремо — вибори показали з усією очевидністю.

Настільки ж непросто прогнозувати і подальшу долю БЮТ, що не є політичною силою як такою. Швидше, це рух, підтриманий тими, хто вже розчарувався в "Нашій Україні", але ще не розчарувався в помаранчевих ідеях. Це не відмерлі, всупереч прогнозам, романтики.

Віддаючи належне артистичності та харизматичності Юлії Володимирівни, насмілимося сказати, що кількість прибічників БЮТ (у кількості 22,27%) зовсім не тотожна кількості її особистих шанувальників. Коли Тимошенко думає інакше, вона ризикує повторити помилку, зроблену Віктором Андрійовичем. Її ніша була виграшною від початку: після зміщення з посади прем`єра вона могла дозволити собі розкіш казати те, про що думали зневірені в Ющенку. Просто ніхто не уявляв собі, що розчарування буде настільки масштабним.

У масі своїй цей електорат романтичний, рвучкий, емоційний, часто — авантюрний, іноді — агресивний і, найшвидше, непостійний у своїх уподобаннях. Це сьогодні він "зглитнув" сумнівних (із погляду переконаного "помаранчевіста") персонажів, яких достатньо у списку БЮТ. Юлю вибачили й тому, що такі є в усіх табелях про ранги всіх суб`єктів. І тому, що в її реєстрі все ще багато "ідейних". Та головне — тому, що їй ще вірять. По суті, вона перебувала в опозиції до влади (хоч як сама вона це заперечувала б), і її критика була не тільки справедливою, а й безкарною. Якщо вона використає шанс повернутися в реальну владу, її очікує серйозний іспит. Її виборці перевірятимуть Ю.В. на предмет відповідності слів справам з особливою ретельністю. У разі чого — відвернуться швидше, ніж від В.А. А ще "щасливчику" останнього парламентського марафону доведеться бути особливо перебірливим у зв`язках, їй навіть легкого політичного адюльтеру точно не вибачать.

Щоб міцно стояти на ногах у нових політичних умовах, Тимошенко просто зобов`язана трансформувати БЮТ у повноцінну політичну партію. Бажано — із чіткою ідеологічною прив`язкою і цілісною програмою. Привабливий час безгоспних народних мас і абстрактних позачасових гасел безумовно минає.

Питання партійного будівництва гостро постало й перед СПУ. Хай і не хочеться зізнатися в цьому ветерану Олександру Морозу, але (судячи з усього) не тільки випередити комуністів, а й і узагалі потрапити в Раду він зміг багато в чому з огляду на дві обставини. По-перше, завдяки своїм частим візитам на трибуну Майдану. По-друге, завдяки наявності в партії Юрія Луценка, який зіграв помітну роль у помаранчевих подіях. Соцпартія в нових умовах наразі не знайшла себе. Чисті ліві повільно відмирають як клас, лівоцентристи як клас ще не народилися. Щоб залишитися на плаву, необхідно зберегти за собою статус впливової партії — як показали вибори, слабких народ нюхом чує і не надто поважає. Щоб підтвердити силу, необхідно терміново шукати та облаштовувати власну нішу. Час уже пішов.

Невирішена проблема точної самоідентифікації — напевно, головна біда одного з найперспективніших політичних проектів — блоку "Пори" і ПРП. Вона могла і навіть мала сприйматися значною частиною електорату як партія Майдану, як загін захисників істинних цінностей революції. Мала, але не стала. Могла, але не зуміла. І річ навіть не в наявності деяких дуже дивних персонажів у списку. Річ у тім, що внаслідок дуже дивної організації кампанії, вона створювала враження не партії Майдану, а партії Віталія Кличка. Присутність його на Майдані пам`ятали всі, але власне з Майданом асоціювали небагатьох. Чимало "списочників", які стояли за ним, на цю роль претендували б із більшою підставою. Поширена думка: Кличко не додав об`єднанню нових голосів, але відвернув частину потенційного електорату блоку. Версія небезперечна, але має право на життя. Заваливши початок кампанії, "пористи" і "реформи", судячи з усього, вирішили компенсувати втрачений час і поексплуатувати розкручену (нехай і в іншій сфері) марку. Не розрахували. Як ми з вами з`ясували, чисті бренди в цих змаганнях не вигравали. Політичні легковаговики — теж. Могли врятувати ідеї. А їх не було.

Безумовно, на особливу увагу заслуговують і "Регіони", що прийшли до фінішу першими. Хоча про них говорити багато немає сенсу — тут майже все очевидно. Насамперед, очевидно, що ім`я першого номера особливої ролі не зіграло. Його особисті якості — тим паче. Тим, хто розписався у своїх симпатіях до головних критиків "помаранчевих", було абсолютно однаково, чи знає Янукович творчість Ахматової, чи розбирається в православних традиціях і чи правильно вимовляє прізвище Гулака-Артемовського. Регіони були уособленням сили, прибічники якої після останніх президентських виборів вважали себе ображеними. Можна як завгодно називати прагнення, яке ними керувало — жагою реваншу чи прагненням відновити справедливість, але воно було сильним. Дуже великий (32.12%) електорат "Регіонів", за дуже суб`єктивною думкою автора цих рядків, був породжений штучно. Та сьогодні він виглядає суцільним і органічним. Колишня влада розколола країну, спровокувавши появу майбутніх "антипомаренчевістів" як соціального явища. Нова влада нічого не зробила, щоб країну зшити. Чим кількість своїх супротивників, по суті, лише збільшило.

Після подій кінця 2004-го на Сході виник свій Антимайдан — як свій набір цінностей, як певний кодекс честі, дивний для супротивників, але логічний для прибічників. Одностайне голосування "антимайданівців" у 2006-му почасти схоже на порив "майданівців" у 2004-му — вони підвелися на захист вибору, зробленого ними позаторік. Вони прагнули до перемоги, яку (як вони вважали) у них украли тоді. Ми можемо це заперечувати, але не можемо не поважати їхній вибір.

І з вибором цим не можуть не рахуватися обранці. Чесно кажучи, принципів у членів цієї команди "біло-блакитних" ще менше, ніж у нинішньої команди "Нашої України". А тими, що є, багато хто (і там, і там) давно б поступилися заради розподілу місць. Та електорат може не зрозуміти. На нього віднедавна звикли хоч трохи, але оглядатися. А в майбутньому оглядатимуться ще частіше. Уламки тих, хто не дістався заповітної межі, ще димляться...

СДПУ(о) і зелені, УНП і ПРП, НДП і "Пора", Народна партія і (можливо) ПСПУ — усі ці проекти незабаром, найвірогідніше, припинять своє існування. Принаймні у своєму нинішньому вигляді. Що, безумовно, піде на користь партійній системі. Укрупнення політорганізацій, що очікувалося давно, дай Боже, нарешті розпочнеться. І, дай Боже, щоб воно супроводжувалося переоцінкою цінностей і переформатуванням старомодних партійних програм.

Епоха минає. Не буде в новому парламенті Володимира Литвина, який, безумовно, пройшов би по "мажоритарці", але не відшукав в "пропорціоналці" гідного місця для свого блоку. У чому причина? На перший погляд, у неправильній прив`язці до місцевості. Попит на "миротворців" буває під час революцій. А в постреволюційний період народ особливо гостро боїться депутатського болота.

Не буде Івана Плюща і Леоніда Кравчука, Віктора Пинзеника і Віктора Мусіяки, Бориса Олійника і Володимира Філенка, Ігоря Шарова і Людмили Супрун, Степана Хмари і Георгія Крючкова, Ігоря Осташа і Юрія Костенка, Івана Зайця, Бориса Андресюка. Не буде багатьох професіональних політиків, які представляють різні сили, але, безумовно, можуть принести реальну користь головному представительському і вищому законодавчому органу країни. Народ змінився, отже настав час змінюватися політикам. Хочеться вірити, що більшість перерахованих діячів (і безліч ще не названих) буде при справі. Хочеться вірити, що відпочивши та осмисливши те, що сталося, вони знайдуть себе в бізнесі, на держслужбі та у "третьому секторі". Останнє, напевно, особливо важливо. Приплив досвідчених і кваліфікованих майстрів має прискорити створення в країні повноцінного громадянського суспільства. Якого ми всі зачекалися.

 

 

См. также

 

26.03.06
Віктор Медведчук: Парламент, який не в змозі сформувати більшість та уряд, має бути розпущено

26.03.06
На дільницях продовжується агітація, виборцям "допомагають" вибирати

26.03.06
Виборчий бюлетень в Черкасах коштує 5 грн.

26.03.06
Юрій Загородній: На кожній виборчій дільниці стовідсотково присутні спостерігачі від нашого блоку

26.03.06
Инструкция по срыву выборов от "Нашей Украины"

26.03.06
Свежий список нарушений от БЮТ

26.03.06
Шурма: Хаос на выборах – вина "грантоедов"

26.03.06
Помаранчевий колір і фото Ющенка шокували російського спостерігача

26.03.06
Партія регіонів "допомогла" порушити дві кримінальні справи

26.03.06
В Молдавии приднестровским украинцам не дают проголосовать

26.03.06
Украина-Выборы-Нарушения

26.03.06
Закарпатье: в Ужгороде – провокации против блока "Не ТАК!"

26.03.06
У Полтаві влада не змогла забезпечити добру підготовку до виборів – губернатор

26.03.06
Ющенко в день выборов хоронит демократию!

26.03.06
Внешняя поддержка – надо или нет?

26.03.06
Леонід Кравчук: Ситуацію "негаразд" ми не розглядали

26.03.06
26 марта. День выборов. Власть гарантирует честные и прозрачные выборы

27.03.06
В избиркомах начинается хаос

27.03.06
Мариупольские налоговики срывают выборы

27.03.06
Ужгородский теризбирком наплевал на выборы

27.03.06
Черниговские милиционеры замерзли на выборах

27.03.06
Украина опозорилась на выборах

25.03.06
Етюди передвиборчої "шари", або Скільки коштує голос у 2006-му

27.03.06
Страна ушла на бюллетень

27.03.06
Владимир Литвин смирился с технической заменой

27.03.06
"Наша Украина" составила совещание

27.03.06
Выборы утопали в очередях

27.03.06
Выборы со взломом и снарядами

28.03.06
На одном из избирательных участков в Хмельницкой области муж и жена из-за идеологических разногласий порвали бюллетени друг у друга

28.03.06
Игорь Жданов, один из руководителей предвыборного штаба "Народного Союза "Наша Украина": "Мы получили абсолютно неожиданный результат"

28.03.06
Краще дві печатки, ніж жодного бюлетеня.
Від курсантів вимагали прописку, а Харків "помаранчево" здивував

28.03.06
"Біло-сині" нагнітають і виграють.
Особливості голосування по-донецьки: не витримували нерви та серця виборців і навіть урни для бюлетенів

28.03.06
"Голоснули" — і забули.
Під час виборів українці рвали одне одному бюлетені, не знаходили себе у списках, помирали просто на дільницях і змушували відомих політиків стояти у довжелезних чергах

28.03.06
Ми бачили, як ви голосували!
Закордонні та вітчизняні спостерігачі й експерти загалом задоволені виборами. Росіянам ввижається адмінресурс

28.03.06
Есть сомнения, верят в лучшее

28.03.06
Страна потеряла миллион голосов

28.03.06
В дефиците — справедливость

28.03.06
А люди при чем?

28.03.06
Право на очередь

28.03.06
Витренко хочет помайданить

28.03.06
Очереди. Кто виноват и что делать

28.03.06
Формула вкуса

28.03.06
Беспредел в эфире

28.03.06
Постскриптум

28.03.06
Леонид Кравчук: "От Тимошенко будет зависеть, распустят ли новый парламент..."

28.03.06
Шкура недозревшего апельсина

27.03.06
Избиратели наказали Ющенко за безрезультатный первый год нахождения у власти

28.03.06
"Оранжевая" коалиция – новый кризис для страны

28.03.06
Выборы фальсифицированы. Власть готовится к новому витку репрессий.

28.03.06
10-12% украинских избирателей были лишены права голоса

28.03.06
Бардак на выборах – новая технология "оранжевой власти"?

28.03.06
"Оранжевая" власть снова отобрала у части народа право голоса

29.03.06
Каждый десятый без бюллетеня

29.03.06
Прелюдія до довгого періоду невизначеності

29.03.06
Прелюдия к долгому периоду неопределенности

29.03.06
Есть еще сок в апельсине

29.03.06
Є ще сік у помаранчі

29.03.06
Вибір в умовах дефіциту.
30% — не змогли проголосувати

29.03.06
Выбор в условиях дефицита.
30% — не смогли проголосовать

29.03.06
Ех, раз, і ще б раз!..
Вітренко балансує під прохідним бар`єром, а невдачу пояснює фальсифікаціями

29.03.06
Посчитали — прослезились

29.03.06
Майбутнє СДПУ(О) — туманне

30.03.06
Украина-Выборы-Фальсификации-Заявление

30.03.06
Виктор Медведчук: Винить надо самих себя

30.03.06
Парламент неудовлетворенных

30.03.06
Революция продолжается

29.03.06
"Народная оппозиция": Власть искусственно затягивает подсчет голосов!

30.03.06
Ирпенские "любі друзі" не умеют проигрывать

30.03.06
Игорь Степанов: "Выборы проведены из рук вон плохо из-за головотяпства исполнительной власти"

30.03.06
Партия "Віче" заявляет о краже голосов и приводит факты фальсификаций

30.03.06
Повний перерахунок? Не смішіть!

31.03.06
Избирательное хамство

31.03.06
Издевательство

31.03.06
Избиратели-марафонцы

31.03.06
Политика ушла в кулуары

31.03.06
Фамилия премьера — с трех раз

31.03.06
Поза грою

31.03.06
Вне игры

31.03.06
Крымские партии "взяли" избирком

31.03.06
Кримські партії "взяли" виборчком

31.03.06
За честный пересчет

31.03.06
Чем Калустьян хуже Ющенко?

31.03.06
Перегини на місцях

31.03.06
Чи були вибори-2006 демократичними? Погляд іноземних спостерігачів

31.03.06
Тайный конституционный переворот

31.03.06
"Оранжевые" снова фальсифицировали выборы

01.04.06
Великий перерахунок?

01.04.06
Большой пересчет?

01.04.06
Бомба, на которой подорвались все

01.04.06
Бомба, на якій підірвалися всі

01.04.06
Прощальным костром догорает эпоха...

01.04.06
Останнє вогнище загиблої епохи...

29.03.06
2 миллиона граждан загнали в стойло

30.03.06
Cвободные выборы в Броварах не состоялись

01.04.06
Дождавшись окончания процедуры предварительного подсчета голосов избирателей, партии и блоки начали обвинять друг друга в фальсификации выборов

03.04.06
Над Украиной - призрак пересчета

03.04.06
Это был эмоциональный, а не рациональный выбор

01.04.06
За что проголосует парламент?

01.04.06
Пересчет голосов как подтверждение демократии

01.04.06
Фальсификационная камарилья

03.04.06
Майдан крымского разлива

01.04.06
Нарушений масса! Однако выборы почему-то признаны демократичными

04.04.06
Масові фальсифікації як добра традиція українських виборів

04.04.06
Безграмотность хуже фальсификаций, или почему в окружных и территориальных комиссиях появлялись дутые итоговые цифры

04.04.06
Нестор Шуфрич: "Оранжевые в любом случае выиграли"

04.04.06
Торгівля бюлетенями і підписами — головна проблема виборів

03.04.06
"Оранжевые" - это даже не пауки в банке. Это скорпионы

04.04.06
Tyden: Украина за границами новой Европы

04.04.06
Лоточный городок протеста

04.04.06
Инна Богословская нашла крайних

04.04.06
Наталия Витренко выписала счет

начало | архив | темники | политреформа | референдум | RSS 2.0