"Президентська кампанія розколола країну. Парламентська — добила"

Ю.Кацун,

День,

04.04.06

Єгор Соболєв: "Ті, хто прийшли до влади, й ті, хто зараз знову отримає доступ до управління країною, не можуть здійснити тих змін, на яких чекали люди".

Під час парламентської виборчої кампанії "5 канал" був єдиним каналом, який з 5 березня щосуботи та щонеділі проводив теледебати в прямому ефірі на безоплатній основі. До участі в програмах проекту "Теледебати. Парламентські вибори-2006" було запрошено десять політичних сил із найбільшим рейтингом підтримки населення, які змагалися за місця в новій Верховній Раді. Причому канал наполягав на участі в проекті перших номерів виборчих списків. Однак виборці так і не дочекалися теледебатів між лідерами партій та блоків, яким під час виборчої кампанії соціологи безсумнівно пророкували місця в новому парламенті. Хоча саме від лідерів виборчого процесу, які сьогодні мають формувати парламентську більшість, а, отже, й нову політику країни, хотілося отримати конкретні відповіді на конкретні запитання. Чи вплинула хоч трохи неучасть у теледебатах на результати виборів — можна лише здогадуватися, але можна припустити, що вона була не на користь виборцям. "День" звернувся до ведучих теледебатів — автора програми "Чи на п`ять?" Єгора СОБОЛЄВА та ведучої "Часу новин" Лідії ТАРАН — із проханням відповісти на кілька запитань про якість української політики та політиків:

1. "5 канал" — єдиний з усеукраїнських каналів, який пропонував учасникам парламентських виборчих перегонів безкоштовні теледебати. Брати участь у них могли всі основні політичні сили. Однак лідерів виборчої гонки на них так ми і не мали змоги побачити. Про що, на вашу думку, це свідчить?

2. Тим не менш, вам удалося поспілкувалися з багатьма політиками, які увійдуть до нової Верховної Ради. Чого, на ваш погляд, слід очікувати внаслідок діяльності цих людей у новому парламенті — прогресу чи застою?

3. Сьогодні вже можна більш-менш неупереджено проаналізувати й розібратися з президентською та парламентською виборчими кампаніями, в яких брали участь майже одні й ті ж самі політичні персони. З огляду на це, як ви гадаєте, в чому полягають сильні та слабкі сторони української політики?

Єгор СОБОЛЄВ: "Маємо нову країну, але переважно старе покоління політиків"

1. По-перше, це серйозна недооцінка топ-політиками ролі "телевізора" в житті українців. Що вкрай дивно, зважаючи хоча б на події минулої осені-зими. Дебатний формат — прямий шлях до виборця, і чесний. Далеко не всі політики під час виборчої гонки справді ходили до людей напряму й добре відпрацювали безпосередньо з людьми по регіонах. Натомість технологи більшості сил "поставили" на інший варіант — красивий: з`являтись в "ящику" за великі гроші, але винятково у виграшному світлі — у змонтованих- вимонтованих телероликах. Такий шлях для багатьох виявився хибним. Тому що рівень свідомості наших людей значно зріс, їх не так легко взяти на "обіцянки-цяцянки". Під час дебатів від політиків потрібні були конкретні відповіді та конкретні ідеї. І того, і іншого бракувало. Наразі, далеко не всі наші політики готові змагатись ідеями, та ще й дивлячись в очі опоненту й людям у залі.

2. На мій погляд, цей час і ця Рада — на зламі. Тому що час уже вимагає якісних змін, а багато "зубрів", які знову вкотре пройшли до парламенту, до цього не готові за своєю свідомістю апріорі. Їм буде важко, навіть старожилам доведеться змінюватись, тому що цього вимагатимуть нові політичні реалії в країні. У мене більше надій на парламент наступний. У цьому — забагато маргіналів. Практично немає політиків нової хвилі. Натомість маємо купу великих бізнесменів, які прийшли винятково для лобіювання своїх інтересів. Це очевидно, це буде нудно, бо більшість із них не публічні особи, і — боюсь — це буде надто болюче для української економіки теж.

3. Найжахливіше, що зробила президентська кампанія — розколола країну. Парламентська — добила. Її результати — красномовне свідчення цього. Жодного лідера для всієї нації. Обрізана політреформою, слабка влада "Президента всієї України". Немає нічого, що склеїло б розбитий глечик. Це прикро. Ті, хто прийшли до влади, й ті, хто зараз знову отримає доступ до управління країною, не можуть здійснити тих змін, на яких чекали люди. Тому що в них інша свідомість. Відчувши це, українці втратили цікавість і віру у своїх політиків і у свою владу, а найгірше — у свою країну. Ті, в кого були залишки віри — обрали своїх вождів — чоловіка з Донбасу й жінку з красивою косою. Якщо брати ширше, зараз таке собі "безвременье и распутье", як кажуть брати-росіяни. Це як у класика — "Коли діждемось Вашингтона з новим і праведним законом..." Зі справжнього переможця минулої президентської кампанії українського Вашингтона не вийшло. Що буде далі — подивимося.

Лідія ТАРАН: "Далеко не всі наші політики готові змагатися ідеями"

1. Перший висновок полягає в тому, що політики вже живуть у демократичних умовах, але самі ще не розуміють, як за таких умов слід поводитися. На мій погляд, від дебатів у демократичній країні політик не може відмовитися. Це непристойно. Це — зневага по відношенню до медіа, а головне — до виборців. Другий висновок — політики дуже часто є обличчями партій чи блоків, а не фактичними лідерами. Вони не є локомотивами ідей чи здатності ці зміни впроваджувати. Як мінімум дві політичні сили відверто зізналися в тому, що на дебати їхніх лідерів не пустили політтехнологи, які вважали, що від дебатів лідери або їхні сили програють. Тобто, вони просто не були готовими говорити переконливо, доводити правоту своїх програм й відбиватися від опонентів. Третій висновок — пихатість. Наприклад, Юлія Тимошенко вважала, що вона не може сперечатися з Петром Симоненком, тому що це не її рівень, бо її рівень це — виключно Віктор Янукович або Юрій Єхануров. У свою чергу, Юрій Єхануров, який на дебати йти був готовий, вважав, що, якщо В. Янукович не хоче йти на них, то і йому там нічого робити, бо теж вважав це заниженням рівня. Думаю, така логіка є доволі дивною. Змагання в телевізорі йдуть не за принципом, хто крутіший у студії, а за принципом, хто більше набере прихильників з іншого боку екрана, хто більше сподобається глядачам та краще їх переконає. А політики через політичну пихатість і звички — константинопольського типу політики — не розуміють переваг того, що ти можеш прийти сам, довести свою думку, й, зрештою, виглядати краще за опонентів. У цьому й полягає сенс теледебатів.

2. Ми всі рухаємося вперед. Гадаю, що кожен новий український парламент є кращим за попередній. І я впевнений, що від цього парламенту ми можемо очікувати розумніших, відповідальніших рішень, ніж ті, які ухвалював парламент попередній. В Україні змінюється атмосфера. І ми стаємо вимогливішими, і люди стають вимогливішими. Зараз уже не просто прийняти дурне чи одіозне рішення. Бо обов`язково знайдуться ті, хто з тебе спитає або й звинуватить, що ти його прийняв. Тому, безперечно, це буде парламент кращий. Запитання полягає в тому, чи буде цей парламент парламентом нового покоління. Думаю, що ні. У поняття нового покоління я вкладаю політиків, які йдуть до влади, щоб реалізувати якусь мету. Власне, і дебати були спрямовані на це. Щоб політики йшли не просто з красивими політтехнологічними обіцянками на кшталт "Не зрадь Майдан!", "Справедливість є. За неї варто боротися" чи "Довірте владу професіоналам", а з чіткими ідеями, в які самі б вірили, розробили за допомогою своїх радників і, відповідно, із їхньою допомогою їх упроваджували. Наприклад, на перший президентський термін Джордж Буш ішов з обіцянкою зниження податків. На другий — з обіцянкою війни тероризмові так, як він її бачив. І обидві обіцянки він виконав. Інше запитання — було це вдало й чи сприйняли це виборці. Але вони точно знали, на що йдуть, коли його обирали. І проблема нашого часу полягає в тому, що ми не маємо політиків, які політику розглядають як утілення якихось ідей, а не просто як боротьбу за вищу посаду, більший "Мерседес" чи краще місце в більшій студії. Гадаю, новий парламент не складається з політиків описаного мною вище типу. Однак, на мій погляд, Україна дуже швидко розвивається, всі ми вчимося. Будемо сподіватися, що й значна частина політиків рухатиметься й змінюватиметься в правильному напрямку. Я оптимістично дивлюся на парламент.

3. Сила української політики в тому, що сьогодні вона вільна, дуже конкурентна й ми можемо очікувати, що з тих, хто є, за рахунок кращих особистих якостей, розуму, політичних талантів і так далі вперед виходитимуть справді кращі. А слабкість — у нерозумінні політиками того, що політика вже не мусить приносити великих бізнес-прибутків чи великого соціального статусу. Ми сьогодні маємо нову країну, але, переважно, старе покоління пострадянських політиків. Проте є надія, що "знизу", перш за все з органів місцевого самоврядування, прийдуть нові кадри. Бо коли людина приходить у владу не з метою збудувати собі великий бізнес або задовольнити своє его, а з метою втілити якусь ідею, яку вона вважає важливою для свого міста, району чи області, це вже інша площина. Сподіваюся, що нові кадри поступово будуть замінювати діюче покоління. І це буде дуже гарно, тому що нове покоління з його новим підходом буде набагато кориснішим для країни.