...доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв: "Помаранчеві" без усяких політтехнологій знеславили самі себе.
Полемізуючи з доцентом Києво-Могилянської академії Ігорем Лосєвим ("День", №33), професор економіки й соціології Юрій Саєнко дає пояснення й оцінку багатьом "навколосоціологічним" явищам: захопленням рейтингами, появі цілої низки самоназваних "соціологічних контор", екзит-польній війні 2004-го...
Сьогодні тільки лінивий не паплюжить соціологію.
Справедливо? Ні. Камені презирства й стріли гніву падають в город соціології або не долітаючи до справжньої мішені, або перелітаючи її. А все через те, що метальники не мають правдивої уяви про адресата своїх обурень. Тому й розстрілюють щось надумане, вельми схоже на соціологію.
Ґвалт із "соціологічного гетто". В газеті "День" за березень 2006 р. доцент НАУКМА Ігор Лосєв виносить вирок цілій науці: "В умовах електорально-виборної України час перефразувати Марка Твена та стверджувати, що "є брехня, є зухвала брехня, а є соціологія". Поважний києво-могилянець припускається декількох ляпсусів:
1) Якби навіть соціологія й була причетна до "електорально-виборної України", то некоректно закреслювати всю науку, називаючи її брехливою. Так чого доброго й філософію можна обізвати бозна-чим тільки тому, що марксизм накоїв в історії жахливих бід.
2) Так уже повелося в нашому багатостраждальному соціумі, що поняття девальвувалися, перемішалися-переплуталися. Професорів не відрізнити від "проффесорів", академіків — від спікерів парламенту, президентів — від олігархічно-кримінальних авторитетів... А соціологію не відрізнити від примітивних цифр електоральних настроїв.
3) Економічна статистика — це не економіка, а окрема галузь збору даних про результати економічної діяльності. Економіка аналізує, пояснює, прогнозує економічні процеси. Археологічні розкопки — це не археологія, а окремий вид діяльності, добування матеріальних свідчень (черепків, черепів, скелетів, зброї тощо) про минувшину. Археологія аналізує та систематизує предмети розкопок з метою відображення історичного шляху людства, окремих цивілізацій, народів та етносів. Так і збір даних про громадську думку, наміри, орієнтації національного загалу чи окремих його груп — це лише соціографічна інформація, добута спеціальним методом — масовими опитуваннями. Це лише база даних. Соціологія аналізує, систематизує, зіставляє цю інформацію з іншими проявами стану суспільства з метою визначення суспільних явищ і процесів та пояснення їхньої природи й специфіки.
Аби не плутати добувачів соціологічної інформації з соціологами-науковцями, у США перших називають "полстерами". У нас і тих, і тих продовжують іменувати соціологами, а процес добування даних методом опитування й функціональні дослідження стану та змін у суспільстві — соціологією. Звідси й плутанина.
4) Результат масових опитувань — річ суто ситуативна, це продукт, який швидко псується. Він відображає стан громадської думки "тут і зараз". Наступної миті стануться якісь події, ситуація міняється — змінюються думки, орієнтації, аж до пріоритетності людських цінностей. На мінливість громадської думки вказував ще Андре Моруа: громадська думка — це примарні вогні, а не маяки. Якщо лютого 2005 р. В. Ющенко мав 63% довіри, а Ю. Тимошенко — 49%, то в жовтні після відомих подій — 36 і 26% відповідно. І не "соціологічні пропагандистські зусилля", а розкол "помаранчевих" спричинив цей обвал. "Помаранчеві" без усяких політтехнологій знеславили самі себе. І довіра населення розтанула як торішній сніг.
Рейтистика й рейтисти. Аби не виникало плутанини, в яку самі соціологи та людський загал утягнули соціологію, варто вчинити так: по-перше, назвати рейтистикою діяльність з отримання різних рейтингів (політичних, споживацьких тощо) методами опитування населення; по-друге, рейтистами іменувати всіх тих, хто займається добуванням рейтингів, навіть у тому випадку, коли це професійні соціологи, вони мають перейти в ранг рейтистів на час занять рейтистикою.
До речі, поняття "рейтинг" — це складна інтегральна оцінка, а не простий відсоток довіри, вибору чи вподобань споживачами якогось товару, телепрограми чи газет. Отже, називати рейтингами прості відсотки популярності, довіри чи вибору, то примітивна модель цього поняття. Та вже так повелося. Нехай це будуть електоральні рейтинги. Але нехай вони будуть поза соціологією. Нехай ними займається рейтистика.
Фальсифікації, маніпуляції. Праведне обурення доцента І. Лосєва я повністю поділяю: "Президентська кампанія 2004 року продемонструвала нам досить непривабливе обличчя нашої "соціології". Усі ці сумнівні "екзит-поли", де одна соціологічна контора спростовувала іншу, дивні прес-конференції соціологів..."
Нічого дивного. Назвемо речі своїми іменами: йшла шалена фальсифікація. Звісно, не задарма. Некопійчана. Свідомість і гідність продавались за великі гроші. Але ж продавались не всі...
Якщо під час виборів 2005-го кучмісти разом із путьмістами організували три-чотири "екзит-поли", які б розмивали реальну картину, то під час кампанії виборів 2006-го в мас-медіа висвітилося більше десяти "фальшивомонетників" — невідомих до цього "соціологічних контор", назви яких дуже схожі з авторитетними рейтинговими центрами. Дехто називає це "соціологічними війнами", "війнами за рейтинги". Пусте. Це війни великих грошей за великі гроші!
У зрілому демократичному суспільстві роль соціології, а разом із нею й рейтистики, досить поважна, а соціологи й рейтисти ретельно дотримуються жорстких норм гідності, професіоналізму й честі. То чому в нас таке неподобство?
Дві головні причини. Перша — хвороба росту. Україна переживає два паралельні процеси "первинного накопичення" капіталу й демократії. Обидва не обходяться без корупції, тінізації, фальсифікації й криміналу. За визначенням, не може бути "чистої" рейтистики у хворому на посткомуністичнi й посткучмістськi недуги суспільстві. Звідси ж і друге — етична й професійна "неохайність" не тільки рейтистів, а іноді й соціологів у серйозних дослідженнях.
"Розбір польотів" над королівством соціології. Безсумнівна повна згода з вироком І. Лосєва: "розбір польотів" того, що відбувалося з нашою соціологією та нашими соціологами під час президентських виборів, так і не був проведений, принаймні, гласно та публічно".
Чому в королівстві? По-перше, трохи більше нiж 40 років тому, подібно до відомої Попелюшки, соціологія перетворилася з "продажной дєвкі капіталізма" на благопристойну даму в сонмі суспільних наук.
По-друге, як у тому знаменитому королівстві, соціологія подібна до системи дзеркал, в яких відбиваються всі події та аспекти суспільного життя.
По-третє, як у тому ж королівстві, в соціологічному просторі розвинутого кучмізму 2004 року з`явилися криві дзеркала, що (гірко про це говорити) опустило українську соціологію впритул до статусу "продажной дєвкі" шантажистів і фальсифікаторів громадської думки.
По-четверте, як і личить королям, соціологічні короновані особи оберігають глухе замовчування про криві дзеркала та скандальну ситуацію, в яку втягнули соціологію.
Екзит-польні клони. Режим Кучми та російські "лавочники від політології" вдалися до відомого у постсовєтській практиці методу "клонів" — кандидати з однаковими іменами та прізвищами, якомога більше кандидатів чи партій у бюлетенях для голосування. І, нарешті, замість одного професійного exit-poll-у організувати ще три- чотири. Аби остаточно розмити дані опитувань. Заплутати людину в хаосі цифр. І тим самим остаточно дискредитувати exit-poll як методику. А разом із ним і соціологію як поважну науку. І соціологів як порядних фахівців. Власними ж руками.
Історія з екзит-полами відома. Цікавіше, що самокаяття й самоочищення в нашій соціологічній спільності не сталося. Фальсифікації екзіт- польних досліджень робилися на очах і нервах усього суспільства. А інформація про те, ЯК та ЯКІ шантажисти завербували Соціологічну асоціацію України до проекту екзит-польних махінацій та хто має понести відповідальність за знеславлене ім`я соціології, ховається "під сукно". Висновок випливає сам собою. Керівництво САУ явно розраховувало на подальше панування режиму Кучми-Януковича. Тоді б усе було наглухо шито-крито. Перемога помаранчевих звалилася неочікувано. Залишилося вдатися до звичного прийому — затягування ситуації в забуття.
Його Величність Спротив. У суспільстві завжди панує спротив оновленню, очищенню, переосмисленню. Така консервативна особливість соціальної психіки. Найтяжче зробити це самотужки, самостійно усвідомлюючи й окремій людині, і будь-якій спільності. В такий ступор зайшла й українська соціологічна спільнота. З такого стану можуть вивести або внутрішні імпульси, або зовнішні стимулятори.
Внутрішні імпульси. У груднi 2004 року пролунало звернення до соціологічної спільноти. Оскільки після відомих подій соціологія вкрила себе суспільною ганьбою, а звання соціолога набрало сумнівного іміджу, пропонувалось усебічно проаналізувати ситуацію, не вдаючись у політичні та фінансові нюанси. А потім виступити в мас-медіа з відповідними поясненнями.
Зовнішні імпульси. Оскільки зрушень ніяких не сталося, на початку 2006 р. майже 20 авторитетних соціологів підписали звернення до САУ з аналогічним проханням — проаналізувати ситуацію. САУ мовчить. Її голова пішов у відставку. Події почали набирати обертів. Звернення з`явилося в інтернеті. Трохи пізніше 12 соціологів одного з університетів Києва зробили публічну заяву про недовіру САУ та вихід із її складу. Газета "День" запрошує всіх соціологів до круглого столу. САУ ігнорує. Журналістка Н. Трофімова робить виважений виклад подій для публіки в тій же газеті. САУ залягла на дно.
Внутрішня реакційна реакція. Серед фігурантів соціологічної спільноти виявились такі, які вдалися до напрацьованих прийомів сталінсько-беріївського шельмування й розправ над інакодумцями. А прийоми доволі прості. Всі поборники наведення порядку в САУ оголошуються підлими брехунами й негідниками. Дійство було справді вражаючим. Повіяло махровою совєтчиною. Це був лютий 2005 року. Порив утвердити справедливість захлинувся.
Відтак, ситуація ввійшла в режим "беспредела". А хто, як не САУ, може взяти під професійний контроль усілякі центри й служби від соціології? Самодискредитація САУ відкрила більш широкі можливості для шахрайства й безчестя. Тому не дивно: десятки "соціологічних фірм" "малюють на всі смаки результати електоральних орієнтацій щодо політпартій та блоків у виборах 2006 року". І всі присягаються в найвищій точності.
Территория свободы слова
